— Яка ваша думка щодо того, що „стан“ тілесних соків служить показником „стану“ тіла?
— Позитивна. Адже життя теж „тече“, тому рідини і вітальність належать до одного значеннєвого порядку. Найменше ушкодження або рана призводять до появи рідин, тоді як тверді частини залишаються прихованими. Крім того, можна спостерігати, як рідкі субстанції — їжа, питво, ліки — потрапляють у тіло і покидають його, перетворившись на флегму, слину, піт, сечу і випорожнення. А ось тверді частини неможливо „вловити“. Звідси протиставлення таємного і зримого: вхід і вихід рідин, так само, як і їх перетворення, стають ниткою Аріядни в лабіринті внутрішніх органів. Тому ми часто використовуємо з діагностичною метою сечу.
Я міг би ще покпити і сказати, що ми звикли таких медиків називати „сечопророками“, але стримався, адже всі вони сиділи переді мною. Оці надуті, напхані застарілими знаннями медики. Серед них не було жодного мого віку, всім було щонайменше за п'ятдесят. Для них наука зупинилася чверть сторіччя тому і звідтоді не зрушилася вперед ані на цаль. Вони й досі були прихильниками вчення Галена і не знали нічого про латинські переклади арабських трактатів. Мабуть, тому й не бажали здаватися і намагалися загнати мене у сліпий кут. Але я добре орієнтувався в античній школі медицини і легко відбивав їхні атаки.
— Як гумори впливають на фізичні характеристики і темпераменти? — запитали ще вони, і це було останнє запитання, на яке я уже відповідав дещо роздратованим тоном, даючи зрозуміти, що їм не вдасться мене загнати на мілке.
— Рожевий колір обличчя властивий тим, у кого надлишок крові; вони бадьорі, енергійні, витривалі. Ті, у кого надто багато жовчі, дратівливі, мають холеричну комплекцію. Мерзлякуватість і блідість властиві тим, хто страждає від надлишку флегми. Меланхоліків, у яких домінує чорна жовч, вирізняє смаглявість, похмура і сумна вдача.
Після цього їхні обличчя розплилися в усмішках так, мовби вони всі враз запрагнули позбутися своєї дратівливості і похмурості, вони мені тиснули руки, а потім ми пішли на обід до шинку, де спожили ягня і десяток качок.
Доктор Домінік Геліас, найстарший з-поміж екзаменаторів, який не поставив мені жодного запитання, через кілька днів завітав до мене в аптеку. Він був дуже охайно вбраний і при шпазі, а те, як він тримав свою голову, як намагався не горбитися, ступаючи м’яко, по-котячому, свідчило про те, що він усьому своєму виглядові і рухам надає якоїсь ваги, можливо, намагається виглядати молодшим. Доктор з цікавістю роззирнувся і запитав:
— А скажіть мені, пане Мартине, ота теорія гуморів, яка прийшла до нас із античності, ще актуальна там, на Заході?
Я запропонував йому сісти в крісло, але завагався, чи можу відповісти те, що думаю, та він одразу ж додав:
— Бачите, я, звісно ж, добряче відхилився від сучасної науки, але маю свої певні погляди на ту чи іншу теорію, зіставляючи її зі своєю практикою. І скажу вам, що практика моя дає великі підстави для сумнівів. Адже все йде добре, поки життєві соки мирно співіснують один з одним в стані рівноваги: кожен з них певною мірою відповідає постійним тілесним функціям — травленню, живленню, живучості і виведенню випорожнень. Хвороба виникає, коли один із гуморів накопичується або, навпаки, вичерпується. Наприклад, при надто тлустому живленні тіло починає виробляти забагато крові, призводячи до „кров'яних проблем“ чи то пак до тиску і, відповідно, до лихоманки. Як наслідок — кровотеча, грець або серцевий напад. Нестача крові або погана кров спричиняють послаблення життєвих сил, кровотеча при пораненні — зомління або смерть. Та ж логіка працює і стосовно інших гуморів. Але коли у нас починають лікувати ту чи іншу хворобу, кожна з яких має свою символічну барву, травами відповідного забарвлення, я починаю дивитися на це, як на дурисвітство.
— Тобто лікують жовтяницю жовтим зіллям, а кров’яний тиск — червоним?
— Саме так. До цих засобів додається і магія чисел, що визначає сприятливий або небезпечний час доби, день, місяць або рік. Вона грає на симетрії цифр: щоб вилікуватися від запаморочень, потрібно тричі пробігти через поле льону. Лихоманка пройде, якщо дев’ять днів підряд постити і з’їдати по дев’ять листків шавлії. Лікуючи від жовтяниці, поять відваром з води дев’яти хвиль з дев’ятьма річковими камінчиками. Важливу роль грає також поєднання цифр і кольорів: щоб пройшла ангіна, потрібно дев’ять разів обернути навколо горла червоний шалик. А наш постійний страх, у якому живемо і якого позбутися не можемо, моровиця. Існує переконання, що результатом зарази є постійна матерія, яка може перекинутися через дотик і зближення, а також через проникнення розлитої в повітрі отрути, яку люди можуть вдихнути або увібрати порами шкіри. Одні кажуть, що це таке насіннячко, яке в організмі дає фатальний урожай, інші, — що це невидиме отруйне звірятко з надзвичайною силою розмноження. Тому лікують моровицю прикладанням сушених жаб, собачих легенів і розтятих голубів, які мають витягати з хворого вологу.
— Знаєте, на Заході теж трапляються адепти такого лікування. Тут усе залежить від міри забобонності володаря тієї чи іншої країни. Наскільки він дозволяє науці рухатися вперед. Річард Нап’єр, англійський пастор і лікар, лікував за допомогою релігії: він молився про зцілення своїх пацієнтів. На додаток забезпечував їх магічними образками і оберегами, які вони мали носити для захисту „від злих духів, фей і чаклунства“. Є лікарі, які переконують, що добре здоров'я залежить від звички регулярно міняти сорочку, щоранку приймати пігулки з терпентини і, звичайно, носити на шиї як амулет заячу лапку.
— У нас ще й не таке почуєте. Якуб Hiґель, один із тих, що вас екзаменували, серед своїх рецептів пропагує такий: хворий повинен відварити яйця у власній сечі, потім закопати їх у мурашнику, і коли мурашки їх з’їдять, хвороба минеться. При кашлюку треба вийти на берег річки та дивитися на її течію. Хвороба мине разом з нею. А скільки марновірів учащає на похорони зовсім чужих для них людей! І все задля чого! Щоб торкнутися небіжчика, завдяки чому недуга покине живе тіло, перейшовши в мертве. Біля помосту чи шибениці юрмляться матері з хворими дітьми, щоб ті торкнулися трупа. Епілептики ловлять ротом бризки крові страченого. О-о, ви ще побачите тут багато цікавого. Але боротися з цим марно. Доводиться кивати на все це головою, і робити свою справу.
— Я до цього готовий, — сказав я. — Але знаєте, щодо тих гуморів… то скільки я не обстежував трупи, жодного разу не бачив ані флегми, ані жовтої або чорної жовчі, ані духа життя. Усі ці грецькі фантазії мало що нам тлумачать.
— Декому взагалі для медичної практики не треба жодних знань. Ви ще не знайомі з нашим міським катом? За вашою посадою ви змушені будете і з ним спілкуватися. Так от він теж займається медициною. Зрештою, це у катів уже стало традицією. Він має виняткове право на те, щоб узяти собі відрубану голову.
— Навіщо вона йому?
— О, така голова має чимало лікувальних функцій. Спочатку її треба покласти до мурашника, аж поки її геть мурахи очистять, а тоді сховати в льосі, де панує сирість, і чекати, поки вона заросте легеньким мохом. Цей мох кат збирає і продає. Багато хто вірить, що він лікує від різних недуг. А ви навідувалися до інших наших аптек?
— Ні, а треба було?
— Авжеж, що треба. Бо ваша аптека — не типова. Взірцева аптека мусить мати так зване муміє, точніше менструаційну рідину померлої жінки, мариноване людське м'ясо, людський тлущ, мох, який виростає на черепі покійника, а також наливку на кістках. Ці аптекарі є сталими клієнтами ката, який їх забезпечує усіма згаданими інгредієнтами.