Гроші й надалі накопичувались, і їхня кількість аж ніяк не відповідала тому, що міг заробити погонич мулів чи навіть наркодилер. За жодну з цих робіт так добре не платять.
Потім гроші почали рухатись, їх стало важче відстежувати, однак загалом назбиралося близько десяти мільйонів на ім’я Деніела Біча, що перекидалися по рахунках із Карибських островів до Швейцарії, Китаю та назад. Можливо, він був підставною особою для когось, хто ховає свої прибутки, але, як правило, поганці не люблять віддавати такі гроші в руки випадковим учителям.
То що ж він робив, щоб так заробити?
Звісно, на цьому етапі вони вистежили його знайомства, і це швидко окупилось. Такий собі Енріке де ла Фуентес показався на зернистому чорно-білому фото, знятому камерою безпеки на парковці готелю, де ночував Деніел Біч у Мехіко.
Вона була поза грою протягом кількох років, тож це ім’я для неї не було знайомим. Навіть якби вона досі працювала у відділі, він би не вигулькнув у її звичайних справах.
Час від часу вона працювала над справами наркокортелів, але наркотики ніколи не спричиняли стільки миготливих червоних вогнів і гучних сирен, як ймовірні війни й тероризм.
Де ла Фуентес був наркобароном, а наркобарони, навіть найгидкіші та вкрай емоційно нестабільні, взагалі нечасто привертали увагу її відділу. Загалом американському урядові було байдуже, якщо наркобарони вбивали один одного, позаяк найчастіше ці нарковійни мало впливали на життя пересічного американця. Наркодилери не прагнуть убивати своїх покупців. Недобре для бізнесу.
За всі роки роботи у відділі, навіть працюючи над справами, у яких потрібен допуск до секретної інформації як до необхідної частини професії, вона не чула, щоб наркобарон цікавився зброєю масового знищення. Звісно, якщо йдеться про можливість заробітку, нічим нехтувати не можна.
Однак отримання прибутку від продажу — зовсім інша річ, ніж задіяти зброю.
Де ла Фуентес придбав середню за розмірами колумбійську мережу під час загарбницького (м’яко кажучи) захоплення всередині 90-х, потому зробивши кілька спроб зорганізувати оперативну базу просто на південь від кордону зі штатом Аризона. Але щоразу його проганяв картель, що промишляв поруч, захопивши під свою владу кордон між Техасом і Мексикою. Йому урвався терпець, тож він почав шукати унікальніші методи, щоб позбавитися ворогів. І саме тоді він знайшов собі союзника.
Вона втягнула повітря крізь зуби.
А оце ім’я їй знайоме — знайоме та осоружне. Коли нападають чужинці — це жахлива річ. Однак найбільш відворотними для неї були ті люди, котрі, народившись у демократичному суспільстві, маючи свободу та привілеї, згодом використовували цю свободу та привілеї, щоб напасти на їхні витоки.
У цьому ланцюжку доморощених терористів було кілька ланок. У відділі їх називали Змією через татуювання, яке мав один з їхніх померлих ватажків, — витатуйований рядок із «Короля Ліра». Вона дуже хвацько розкрила кілька їхніх великих змов, але одна, яку вони втілили в життя, досі часом з’являлась у її жахіттях.
У справі не зазначали, хто першим вийшов на зв’язок, тільки згадували, що було укладено угоду. Якщо де ла Фуентес виконає свою частину завдання, він отримає вдосталь грошей, людей та зброї, щоб захопити більший картель. А терористи теж отримають те, чого прагнуть, — дестабілізацію в американському суспільстві, страх, руйнування та статті у пресі, про які вони так давно мріяли.
І це лихо.
Адже що є кращим засобом дестабілізувати суспільство, як не створений у лабораторних умовах вірус грипу? Надто такий, який маєш змогу контролювати. Вона не помітила, коли опис у справі перейшов від аналітичного нарису до шпигунського. З яснішими картинами.
Шпигуни називали його ТСХ-1 (у справі не зазначено, як розшифровуються літери, і навіть попри її досить вузькопрофільні знання у медицині, вона теж і гадки не мала). Уряд був у курсі, що супергрип ТСХ-1 існує, але був упевнений, що він був знищений під час спецоперацій у Північній Африці. Лабораторію ліквідували, відповідальних осіб схопили (і здебільшого стратили). І про ТСХ-1 більше ніхто не чув.
Допоки він не з’явився у Мексиці кілька місяців тому, разом із запасом вакцин, що рятують життя, уже включених у нові дизайнерські ліки.
У неї з’явився головний біль, той, що локалізується у цілком визначеному місці. Ніби розпечену голку встромляли просто за лівим оком. Вона проспала кілька годин, зареєструвавшись у готелі, перш ніж поринути у течки зі справою, але цього виявилося замало. Вона зробила кілька кроків і дістала косметичку, що лежала за рукомийником, узяла чотири пігулки знеболювального й ковтнула не запиваючи. Вона збагнула, що в неї абсолютно порожній шлунок, тож знеболювальне, безперечно, випалить дірку у шлунку, щойно почне розчинятись. У неї в сумці завжди була заначка протеїнових батончиків, тож вона поспіхом згризла один, поки поверталася до читання.