— Отже, маємо побалакати про щось таке, про що зазвичай розмовляють нормальні люди. — казав Деніел.
— Певна річ.
— Ммм, що б ти хотіла на обід? Хочеш знову повечеряти вдома?
Алекс усміхнулась.
— Залишитись удома — непогана думка. Я їстиму все, що тобі захочеться приготувати.
— Ти надто спрощуєш мені завдання.
— У світі й так багато труднощів, щоб ще й я створювала їх на додаток.
Вона відкинула кілька прядок з очей, пальцями стукнувши об телефон, і він, покотившись по тротуару, став балансувати на краю бордюра.
— Стривай, — закричала вона у телефон. — Я впустила телефон.
Нахилившись, вона швидко його схопила, тримаючись за колесо мінівена, щоб не втратити рівноваги. Знову скочивши на ноги, витерла легінси на колінах.
— Даруй, що так вийшло, — мовила вона.
— Ти зараз поставила пристрій стеження?
Вона знову рушила, простуючи до кінця квартала, де могла б, розвернувшись, повернутися до машини.
— Так.
— Дуже вправно.
— Я ж казала, що це дрібниці. Незабаром побачимось.
— Обережно за кермом. Кохаю тебе.
Кевін знову щось закричав здалеку, і знову почувся стукіт біля слухавки.
— Жартуєш? — прокричав Деніел. — Ніж?
Алекс поклала слухавку, прискорюючи крок. Їх і на двадцять хвилин не можна залишити на самоті.
Усе вже владналось — чи принаймні повернулось до її теперішнього розуміння норми, коли вона повернулась у квартиру. Деніел знову старанно дивився новини. Вал щойно повернулася з прогулянки з Ейнштейном і мило наливала собаці водички у кришталеву вазу. А Кевін передивлявся записи з камер спостереження і гострив мачете. Дім, любий дім…
— Новини? — спитала вона в Деніела.
— Про мене нічого. Здається, віце-президент таки покине посаду ще до виборів. Мабуть, нещодавні плітки таки не безпідставні. Тому, звісно, усі розмірковують про те, кого президент Ґоуланд обере собі в керівні поплічники.
— Як цікаво, — пробурмотіла Алекс тоном, що свідчив про протилежне. Жбурнувши торбинку на один із білих барних стільців, вона, сівши на стілець поруч, відкрила ноутбук. У садибі Карстенів усе видавалося спокійним, тому вона почала промотувати назад, щоб переглянути, чи не пропустила чого-небудь, поки ходила. Наразі вона не помітила постійних відвідувачів, окрім хатньої господині та служби безпеки, люди з якої навідувались на машині щодня по обіді.
Деніел перемкнув на інший канал новин, де розповідали іншу версію тих самих новин. — Тобі не цікаво, з ким співпрацюватиме президент? — спитав він. — Ґоуланд досить популярний. Хай кого він обере, ця людина, імовірно, стане віце-президентом, а за чотири роки — імовірно, президентом.
— Ляльки черевомовця, — пробубонів Кевін, відкладаючи мачете й починаючи гострити великий ніж для м’яса.
Алекс, погодившись, кивнула й уповільнила запис, щоб подивитись, як двоє підлітків неспішно проминають будинок Карстена й ідуть далі кварталом.
— Ти про що? — спитав Деніел.
— Я не переймаюсь долею ляльок, — відповів Кевін. — Мене непокоїть той, хто тягне за мотузки.
— Досить цинічний погляд на демократичну націю, на яку ти колись працював.
Кевін знизав плечима.
— Еге ж.
— Алекс, ти республіканка чи демократка? — спитав Деніел.
— Песимістка.
Вона потягнулась за іншим ноутбуком, де зібрано записи прослуховування телефонних розмов, потім наділа навушники.
— Отже, усім байдуже, що фаворит — ультраправий сенатор із Вашингтона, який колись працював на Розвідувальне управління міністерства оборони?
Перший дзвінок, який пропустила Алекс, був знову від доньки, вона збагнула це за теплим батьківським тоном Карстена. Почала промотувати вперед.
— Слушно, — мовила Вал, знімаючи ґумку з волосся. На ній був просотаний потом костюм для тренувань, і вона мала такий вигляд, наче повинна зніматись для чоловічого журналу «Максім». — Ґоуланд — тюхтій. Візьміть когось із консервативного табору, змусьте виборців пристати на свій бік. На додачу новенький — наполовину дід, наполовину «респектабельний» пан літнього віку з чудним двоскладовим прізвищем. Тож, Ґоуланд явно непоганий варіант. — Вона струснула золотаве волосся, і те ідеальними хвилями спало їй на спину.
— Прикро, але, мабуть, ти маєш рацію. Просто якийсь конкурс краси.
— Як і все в житті, любчику, — відповіла йому Вал.
Алекс спинила запис, щоб послухати розмову, але Карстен досі слухав і ласкаво мукав «мммм…мм». Вона знову промотала уперед.
— Мабуть, я маю до цього звикнути, оскільки, гадаю, більше ніколи не голосуватиму, — насупився Деніел. Віце-президент Пейс. Гадаєш, це його вроджене прізвище чи він змінив його, щоб сподобатись виборцям? Вейд Пейс. Чи хтось так називає дитину?