— То я просто сам рятуватимусь? Залишивши тебе тут?
І знову щось схоже на знизування плечима.
— Ти ж сам казав, що вони шукатимуть пару. А я прослизну крізь дірки в тенетах.
— Вони шукатимуть тебе, Алекс. Я не…
— Добре, гаразд, — втрутилась вона. — Дай-но я ще поміркую. Щось вигадаю.
Деніел безкінечну хвилину не зводив з неї очей. Поволі його обличчя пом’якшало, і він знову став собою. Нарешті його плечі різко опустились, і він заплющив очі.
— Пробач, — прошепотіла вона. — Мені прикро, що не спрацювало. Прикро, що Кевін…
— Я досі сподіваюсь, що він увійде в ці двері… — зізнався Деніел, розплющивши очі й втуплюючи погляд у підлогу. — Але інтуїтивно відчуваю, що цього не станеться.
— Знаю. Якби ж я помилялась…
Він блискавично поглянув на неї.
— Якби ми помінялись ролями, він би щось вдіяв. Знайшов би спосіб. Але я нічого не можу вдіяти. Я — не Кевін.
— Кевін опинився б у тому самому становищі, що й ми зараз. Він би не знав, де вони тебе тримають. А якщо б і знав, то був би в неймовірно програштому становищі. Він би нічим не міг зарадити.
Деніел, захитавши головою, опустився на ліжко. — І ніщо б із цього його не спинило.
Алекс зітхнула. Деніел, мабуть, має рацію. У Кевіна, певно, знайшовся б якийсь таємний інформатор чи інший ракурс камери, або якийсь інший шлях зламати систему Діверза. Він би не поступився і не втік. Але Алекс — теж не Кевін. Вона навіть не спромоглась отруїти Карстена, коли він ще ні про що не здогадувався. Та тепер він про все знає, вона була в цьому впевнена.
— Дай-но я поміркую, — повторила вона. — Я спробую знайти вихід.
Деніел кивнув.
— Але разом, Алекс. Ми поїдемо разом. Ми залишимось разом.
— Навіть незважаючи на те, що це обох нас наражає на небезпеку?
— Навіть тоді.
Алекс упала голічерева на ліжко, знову затуляючи обличчя долонями.
Якби для них була якась ідеальна можливість утекти, вона б уже скористалась нею раніше. Вона зараз перебувала тут переважно тому, що план втечі провалився. А тепер і план нападу провалився. І вона через те не надто була сповнена оптимізму.
Чудно, як ніколи не усвідомлюєш того, скільки всього ти можеш втратити, поки цього не втрачено. Вона знала, що у них з Деніелом усе серйозно; і змирилась з такою незручністю. Але кому б спало на думку, що вона сумуватиме за Кевіном? Як він став їй другом? Власне, не другом, бо друзів ми обираємо самі. Радше родичем — братом, якого уникаєш під час сімейних зібрань. У неї ніколи не було такої людини, але, мабуть, саме так почуваєшся, так болить, коли втрачаєш того, кого ніколи не хотів мати поруч, але на кого з часом навчився покладатись. Завдяки Кевіновій нахабній самовпевненості вона стала почуватись безпечно, як уже не почувалась протягом багатьох років. Гра в його команді — це гра в команді переможців. Його невразливість обернулась на страхувальну сітку.
Чи була колись.
А пес? Про собаку вона навіть згадувати не повинна, бо ця думка позбавлятиме її сил. І її мозок не знайде жодного рішення.
І знову образ Кевіна в її уяві блискавкою промайнув під її заплющеними повіками. Якби вона хоча б знала, що його вже немає серед живих, то вже було хоча б щось. Якби ж вона могла повірити, що зараз він не страждає в агонії. Звісно, він досить кмітливий, аби знайти вихід. Чи був він настільки впевнений у собі, що невдача навіть не розглядалась?
На її думку, вона вдосталь знала про Діверза за його пересуваннями до цього моменту, аби бути впевненою, що він не змарнує нагоди, якщо у ній є хоча б щось, що дасть перевагу.
Вона щиро бажала, аби все було навпаки. Якби схопили її, вона знайшла б стрімкий і безболісний вихід, не давши Карстену та Діверсу нічого на решту. Хай де Кевін схибив, хай що в нього пішло не так, він все одно є найвправнішим у тому, щоб зберегти Деніелові життя. І Вал заразом. Вал мала б найлегшу можливість утечі на нетривалий термін, але ані Карстен, ані Діверз не належать до тих, хто залишає свідків.
А якби на місці Алекс опинився Кевін, і йому довелось би складати план, як би він вчинив?
Алекс і гадки не мала. У нього були ресурси, про які вона нічого не знала, ресурси, які вона не спроможна відтворити. Але навіть за таких обставин єдине, що йому залишалось, — тікати. Можливо, він би повернувся згодом, аби спробувати знову, але він навряд зміг би жити, як раніше, зустрівшись з ватагою кілерів потенційного віце-президента. А зараз час зникнути й перегрупуватись.
Або, за цих обставин, зникнути й залишатись зниклими.