На те, щоб поставити дитяче сидіння, їй забракло часу. Вона нишком роззирнулась, чи не спостерігає хто, та парковка була майже заповнена, а ті, хто під’їжджає зараз, були ще далеко. Ті, хто довго не витримав, уже поїхали додому, тож вона залишилася сама.
Поклавши дівчинку на заднє сидіння, вона пристібнула її ременем безпеки за талію. А потім, щоб приховати її, укрила Олівію ковдрою.
Випроставшись, вона знову пересвідчилась, чи немає свідків. Нікого поруч не було, ніхто за нею не стежив. Добувши шприц із бокової кишені рюкзака, вона нахилилась, щоб впорснути ліки сплячій дитині. Вона розрахувала дозу для особи, завважки 13–20 кілограмів. Цього стане, аби Олівія не просиналась близько двох годин.
Алекс знову повернулась у авто та увімкнула кондиціонер. Вона знову могла дихати, здається, уперше, відколи увійшла до зоопарку.
Перший етап успішний. Ерін прокинеться хвилин за сорок п’ять. Алекс була переконана, що до того часу до неї вже дістанеться «швидка». Прокинувшись, вона заявить про те, що її донька зникла. Спочатку обшукають зоопарк, потім покличуть поліцію.
Алекс має бути на місці, коли Ерін зрозуміє, що її дитину забрали, що вона не просто десь блукає, у той час як у матері стався якийсь напад. Алекс була на 85 відсотків упевнена в тому, кому Ерін зателефонує першому.
Алекс дуже сподівалась, що Вал уже закінчить свої магічні перетворення на час, коли вона повернеться в новий сховок, щоб Алекс точно знала, який план втілюється, — не тому, що вона змінила свою думку щодо того, якого результату найбільше прагне. Іти самій… це самогубство. Але брати із собою Деніела… чи це не вбивство-самогубство?
Можливо, самовпевненість Вал щодо своїх здібностей була недоречною, і Деніел буде такий, як завжди, тільки в перуці.
Алекс спроможна все зробити самотужки. Вона просто дуже переконливо розповість, що трапиться з Олівією, якщо вона, Алекс, не переживе цієї ночі. Це змусить Карстена слухатись, хіба ні?
Вона й згадувати не хотіла про те, що міг зробити Карстен. Пастки, які він міг розставити так, що як тільки вона віддасть Олівію, втрапить просто йому в руки.
Наближаючись до будинку, де була нова схованка, Алекс зателефонувала Вал, тож коли вона заїхала на підземну парковку, Вал уже чекала на неї біля ліфтів із візком на колесах, схожим на той, на якому везуть замовлення мешканцям готелю, які замовляють обслугу в номер. Більше не було ані душі. Жодної камери вона не помітила, однак стояла між відчиненою лядою авто та салоном. Ані Вал, ані Алекс не прохопились жодним словом. Алекс засунула сплячу дитину на нижню полицю візочка, потім розправила скатертину так, щоб її обриси стали непомітні.
Цей ліфт був більш звичайним, ніж той, що піднімав до пентхауса Вал — проста срібна кабіна, як у більшості будинків, де Алекс доводилось мешкати. Алекс нервувалася через те, що ліфт, уповільнивши хід, спиниться, і їх помітять. Мабуть, Вал почувалась так само. Вона не відпускала кнопки з позначкою 16-го поверху, немов те, що вона її триматиме, забезпечить їх швидкою обслугою.
Поки ліфт їхав угору, Алекс уперше помітила вираз обличчя Вал. Він був… занадто збудженим. Алекс сподівалась, що у Вал не почнеться така собі ошаліла від влади цукрова лихоманка.
Ліфтові двері розчинились, ведучи в порожній коридор. То була гарна будівля з красивою ліпниною та мармуровою підлогою, але після помешкання Вал це мало цілком пересічний вигляд.
Вал везла візок маленьким коридорчиком, показуючи Алекс жестом іти попереду.
— Номер тисяча шістсот дев’ять, наприкінці. Не замкнено, — мовила вона, і Алекс знову насторожилась, почувши її збуджений голос. Хоча, можливо, якщо Вал достатньо захопиться, вона погодиться піти з Алекс на основне завдання.
Алекс поспіхом зайшла у квартиру: чимало ще належить підготувати, і вона має діяти швидко. Вона ледве звернула увагу на звичайну вітальню, поєднану з кухнею, із запнутими запонами вікнами в бежевих тонах. Помітивши відчинені двері у дальній стіні, за якою виднілась яскраво осяяна кімната з королівським ліжком, вона попростувала туди й побачила кілька спортивних сумок, що стояли біля уквітчаного покривала.
Вона вже була на півдорозі до виходу, коли по-справжньому усвідомила, що навколо неї, і саме тоді її погляд зосередився на чоловікові, що стояв у тьмяно освітленій кухні.
Вона, звісно, очікувала на щось, утім це не врятувало її від переляку. Вона, підскочивши, відійшла на крок, а її пальці автоматично лягли на маленькі гачки на її каблучках.