— Ну? — спитав він.
Високий чоловік у дешевому чорному костюмі чекав, пересилюючи усмішку.
— Я ж казала, — мовила Вал з-за спини, і Алекс відчувала, як вона самовдоволено усміхається, навіть не дивлячись на неї.
У чоловіка була нордійська зовнішність: біла шкіра та бліде, біло-русяве волосся. Його білява борода була акуратно зістрижена тримером, тому він нагадував їй університетського професора. У нього були такі світлі брови на тлі чола, що здавались майже невидимими, абсолютно змінюючи вираз його очей та чоло. Волосся, що обрамляло обличчя, було пряме, коротке та акуратно зачесане. А маківка — бліда, блискуча й абсолютно лиса. Через це форма його голови здавалась іншою, додаючи йому зайвий десяток років. Він носив сріблясті окуляри і мав несподівано пухкі щоки. Але найбільше вражали його ясні, крижано-блакитні очі, обрамлені майже білими віями.
— Ти скидаєшся на негативного героя штибу Джеймса Бонда, — пробурмотіла Алекс нерозбірливо.
— Це добре? — спитав Деніел, трохи незвичним голосом, — якось невиразно, дещо нечітко.
У Алекс упало серце, коли вона оглянула перетворення зблизька. Якби вона спеціально не вишукувала в ньому замаскованого Деніела, вона б проминула цього чоловіка на вулиці. Навіть якби вона шукала Деніела, цього чоловіка можна було б запідозрити тільки через його зріст. Коли відчай остаточно потонув десь у шлунку, Алекс зізналася собі, що насправді гадала, що у Вал нічого не вийде.
— Вал добре постаралась, — мовила Алекс, поволі починаючи ворушитися знову. — Ну ж бо, влаштуймо Олівію.
Ейнштен обнюхував загорнуту в ковдру дитину. Він тихо заскиглив, почуваючись не в своїй тарілці.
— Дуже добре? — наполегливо питав Деніел, виймаючи дитину з візочка й пригортаючи до грудей.
— Дай-но мені про це подумати за роботою, — ухилилась вона.
Деніел поклав Олівію на квітчасте покривало, прибираючи змоклі пухкі пасма волосся з її чола. Уже за кілька хвилин Алекс підвісила на крапельницю пакунки: один прозорий, інший матовий білий і найменший пакунок із темно-зеленою рідиною всередині. Вона хутко поставила катетер із найтоншою голкою, яку мала, і пустила рідини.
— Відійди, не заступай дороги, — сказала вона до Деніела.
Налаштувавши камеру на телефоні, який дала їй Вал, — за її словами, це друг залишив їй — вона зробила кілька знімків Олівії, яка спить. Погортавши фото, вона вибрала одне, яке, на її думку, згодиться.
— Ця частина плану мені найменше до смаку, — пробурмотів Деніел.
Підвівши очі, вона побачила біль на його обличчі. На його новому обличчі цей вираз видавався дивним.
— Сподіваймось, Карстен відчує те саме.
Зморшка на його чолі стала глибшою. Узявши його за руку, Алекс вийшла з ним із кімнати. Через те, як він скривив губи, його округлі щоки вип’ячувались ще більше.
— Що вона накоїла з твоїм обличчям? — спитала Алекс.
Деніел, засунувши два пальці в рот, добув два маленькі шматочки пластику.
— Через ці штукенції трохи важко розмовляти, — зітхнувши, він знову засунув пластик до рота, і щоки знову округлились.
Вал чекала їх у великій вітальні, її очі досі палали через те, як успішно вона виконала завдання.
— Дитина ж не прокинеться, так? — спитала вона.
— Не прокинеться.
— Добре. Я не знала б, як поводитись із малою. Отже, як гадаєш? Зовсім інакший, адже так?
Алекс знову поглянула на Деніела, її плечі опали. І на рівні талії він теж потовстішав; раніше вона й не зважила. Усе здавалося таким справжнім.
— Тобі не надто добре, хіба ні? — спитав Деніел.
— Достатньо добре, — відповіла Вал замість неї. — І вона це розуміє. Тому й така понура. Вона б радше ризикнула моїм життям, а не твоїм.
Деніел глянув на Алекс, чекаючи на її відповідь.
— Вал має рацію. Окрім того, що стосується наражання на небезпеку її життя. Я не хочу ризикувати нічиїм життям.
Вал фуркнула.
Деніел, схопивши Алекс за руку, пригорнув до грудей. — Усе буде добре, — пробурмотів він. — Ми разом упораємось. Те, що ти плануєш, завжди спрацьовує. Я до крапки виконуватиму твої настанови, ми все зробимо. Обіцяю.
Алекс міцно заплющилась, намагаючись загнати сльози назад у протоки.
— Не знаю, Деніеле. Що я роблю?
Він поцілував її в маківку.
— Припиніть, — обірвала їх Вал. — Ви двоє викликаєте в мене ревнощі, а з цього нічого доброго ніколи не буває.
Алекс розплющила очі й відринула від Деніела, струснувши його костюм, щоб переконатись, що на ньому не залишилось косметики.