Не те, щоб це надто важило — наразі.
Головний біль немов просвердлював дірку зсередини в її очнім яблуці. Вона знала, що це не наслідок багатогодинного читання. Аж ніяк, бо це рішення, яке майоріло перед нею, ставши неминучим, спричиняло цей біль.
Згрібши всі течки, вона вкинула їх у кейс. Винищення населення Південного Заходу Америки має на кілька годин почекати на задньому сидінні.
Вона їхала в іншій машині, ніж сьогодні уранці. Перш ніж зареєструватись у готелі, вона повернула винайняту машину в Балтимор, а потім взяла таксі у Йорк, що в Пенсильванії. Таксист висадив її за кілька хвилин ходу від будинку, де чоловік на ймення Стаббінс продавав свою трирічну «Тарсель» за оголошенням у «Крейгслісті». Вона заплатила готівкою, використавши ім’я Корі Говард, потому в іншому авто поїхала у Філадельфію. Цей слід можна відстежити, але зробити це буде важко.
Від’їхавши на кілька миль від готелю, вона обрала маленький генделик, у якого, схоже, справи йшли незле. То була для неї бажана річ із двох причин. По-перше, вона менше вирізнятиметься в натовпі. По-друге, їжа, мабуть, там цілком їстівна.
Їдальня була залюднена, тому вона пообідала в маленькому барі. Стіна за баром була дзеркальна; вона мала змогу стежити за вхідними дверима та вікнами, не озираючись. Добре вмостилась. Замовила жирний бургер з кільцями цибулі та шоколадний солод. Усе смачне.
Під час їжі вона вимкнула мозок. За останні дев’ять років вона це добре опанувала; їй вдавалося розподілити за розрядами майже все. Тож, зосередившись на обіді, вона спостерігала за людьми навколо, її біль ущух, перетворившись на тупу пульсацію. Поки вона споживала їжу, знеболювальне нарешті взяло гору, і біль цілком угамувався. На десерт вона замовила пиріг — пекановий — хоча цілком наїлася, тож тільки трішки його поклювала. Вона скидала оберти. Щойно доїсть, мала прийняти рішення.
Головний біль чекав на неї у машині, і вона знала, що так буде, хоча цього разу він був не такий різкий, як уперше. Вона навмання їхала тихими житловими вулицями, на яких, якщо хтось їхатиме за нею, це не приховаєш. Невеличке передмістя було темним і порожнім. За кілька хвилин вона рушила ближче до міста.
У голові досі снувало дві колонки ймовірностей.
У першій колонці: те, що Карстен обманював, щоб заманити її на смерть, почало чимраз більше видаватись малоймовірним. Але вона все одно мала бути напоготові. Історія ця, можливо, цілковита вигадка. Усі докази, координуючі відділи та незалежні аналітики з різними стилями викладення, а також фото з усього світу — усе це може бути дуже ретельною, витонченою оманою. Утім, не абсолютно надійною, адже вони ніяк не могли знати, що вона не встане й просто не піде геть.
Але навіщо Карстенові готувати все це заздалегідь, якщо він збирався зустрітися з нею, як домовлено? Вони легко могли б убити її просто там, без усього цього окозамилювання. Усе, що для цього потрібно, — це купа чистого паперу, якщо ти знаєш, що мозки обдуреної жертви опиняться на підлозі ще до того, як вона встигне відкрити кейс. Як швидко можна таке склепати? Вона не дала йому часу сфабрикувати це просто на місці, адже прийшла раніше. І хто такий Деніел Біч у цім сценарії? Свій? Чи цивільний, який нічого не підозрював і якого знімали в екзотичних сценах? Вони ж мали знати, що дещо з цих даних вона зможе перевірити.
В останній течці лежав запропонований ними план дій. За п’ять днів, за її участі чи без неї, вони захоплять його під час його звичної суботньої ранкової пробіжки. Ніхто його не кинеться, аж поки у понеділок не розпочнуться заняття у школі. А якщо хтось таки шукатиме, видаватиметься, що він просто подався на нетривалий відпочинок. Якщо вона погодиться їм допомогти, у неї буде два дні, щоб добути потрібну їм інформацію, а потім вона вільна. Вони сподівалися, що вона погодиться якось підтримувати зв’язок. Адреса електронної скриньки для надзвичайних випадків, сторінка у соцмережі чи навіть оголошення у газеті.