— Повертай ліворуч, — наказала вона Карстенові, коли Вал, повернувши праворуч, попрямувала на схід. «Ягуар» щез із очей за рогом.
Карстен швидко опанував себе. Увімкнувши поворотник, він виїхав на смугу ліворуч, нехтуючи світлофором і майже вдаривши вантажівку, що прямувала. Алекс, узявши його телефон із підставки для чашки, вимкнула його й поклала собі в кишеню.
— Чого хочеш? — спитав він. Голос його лунав спокійно, але безінтонаційність видавала його напругу, Алекс це помітила.
— Мені потрібна твоя допомога.
Хвильку він перетравлював її слова.
— Поверни на наступному повороті праворуч.
Він обачно послухався.
— Хто твоя напарниця?
— Я її найняла. Не твоя турбота.
— А я справді повірив, що цього разу ти померла.
Алекс не відповіла.
— Що ти скоїла з Лівві?
— Ще нічого незворотного.
— Їй же тільки три, — його голос невластиво зламався.
Вона повернулась до нього, аби глянути з подивом, але марно, бо він ніколи не зводив очей з дороги, що простягалась попереду.
— Невже?
— Вона тебе нічим не скривдила.
— А як скривдили тебе троє невинних людей у Техасі, Карстене? Та пусте, — мовила вона, коли він роззявив рота, аби відповісти. — Це, вочевидь, риторичне запитання.
— Чого тобі від мене треба?
— Кевіна Біча.
Знову запала тривала пауза, поки він усе переосмислював.
— У наступному кварталі повернеш ліворуч, — скомандувала вона.
— Як ти… — він захитав головою. — У мене його немає. Він у ЦРУ.
— Я знаю, у кого він. І знаю, що Діверз слідує під час допиту твоїм настановам, — запевнила вона. — Твій спеціаліст веде справу. Я переконана, що ти знаєш, де вони його опрацьовують.
З кам’яним обличчям він дивився у вітрове скло.
— Я не збагну, що коїться, — пробурмотів він.
— Отже, поговорімо про те, на чому ти знаєшся, — мляво мовила Алекс. — Звісно, ти пригадуєш зіллячко, яке ми з Барнабі приготували на твоє замовлення, що звалось «Крайній строк».
Його зблідле обличчя стало плямистим, на шиї та щоках запалали червонувато-коричневі плямки. Вона забрала свій телефон з його очей, що машинально на нього позирали. Тепер фото мало первісний розмір, і добре помітною стала крапельниця, приєднана до руки дівчинки. На штативі висіли фізрозчин, живильна крапельниця, а під нею — маленький пакунок із зеленим розчином.
Він пильно вдивлявся у фото, а потім знову перевів погляд на дорогу.
— Як довго? — спитав він крізь зуби.
— Я була щедрою. Дванадцять годин. Одна вже спливла. Ця операція не має забрати більше чотирьох годин максимум. Потім Лівві безпечно повернуть матері, без жодної шкоди.
— А мене вб’єш?
— Я буду з тобою відвертою. Шанси нам обом залишитись неушкодженими — погані. Багато залежить від твоєї акторської майстерності, Карстене. На щастя для нас обох, ми обоє знаємо, як переконливо ти здатен грати.
— А що буде, коли, не з моєї вини, ти помреш?
— Недобре для Лівві. І для її матері, до речі. Уже все запущено в дію. Якщо тобі небайдужа твоя родина, ти дуже-дуже постараєшся, аби витягнути мене живою.
— Ти, мабуть, блефуєш. Ти ніколи не була такою холоднокровною.
— Політика змінюється. Люди змінюються. Розповісти тобі секрет?
Вона дала йому час на відповідь, але він дивився просто перед собою, зціпивши зуби.
— Кевіна Біча не було в Техасі, коли Діверз послав ватагу кілерів. Зате там була я, — її слова зависли в повітрі, та вона повела далі. Не тільки Карстен має акторські здібності. — Я вже не та, яку ти колись знав, Карстене. Ти здивуєшся, дізнавшись, на що я тепер здатна. Далі поверни праворуч.
— Гадки не маю, чого ти тут сподіваєшся досягти.
— Отже, до справи, — мовила Алекс. — Де Кевін?
Карстен навіть не вагався.
— У будівлі на заході міста. Колись то було місце для допитів ЦРУ, але вони вже багато років ним не користуються. Офіційно це місце покинуте.
— Яка адреса?
Він назвав із пам’яті, не затинаючись.
— Яка там охорона?
Він поглянув на неї, вивчаючи її з хвилину, перш ніж відповісти.
— Цього я не знаю. Але знаючи Діверза, охорони там більше, ніж потрібно. Він зі шкури буде пнутись. Він боїться Кевіна Біча. Тому він і вигадав цю шараду з братом. Неризиковано, — так він про все казав. — Карстен гигикнув, але не весело, а радше гірко.