Карстен теж був роздратований.
— Припускаю, прогресу немає?
— Мені бракує на це часу.
— Усім нам бракує на це часу! — гаркнув Карстен. — Усе, досить. Я буду біля брами за дві хвилини. Переконайся, що вони чекають на мене та моїх асистентів.
— Що… — повів Діверз, але Карстен поклав слухавку.
— Агресивно, — сказала Алекс.
— Ми завжди так взаємодіємо.
— Сподіваюсь.
— Я своє виконаю, Джулс. Якби справа не стосувалась Лівві, гадаю, мені б навіть усе це сподобалось. Я так втомився від того бундючного дурня.
Споруда, до якої вони під’їхали, мала б цілком покинутий вигляд, якби не дві машини, що стояли на парковці біля входу. Маленьку парковку захищали круті рукотворні насипи, що оточували її з трьох боків, а з четвертого стояла непоказна одноповерхова бетонна будівля. Фасад цієї будівлі був непомітний, поки не заїдеш на парковку. Споруду було заховано поміж безкінечної низки складів та офісних будівель у радянському стилі, котрі всі належали якійсь урядовій структурі й на око здавались порожніми. Як і лабіринт доріг, що звивались на території. Вона сумнівалась, що хтось заблукав би сюди випадково, тому втішалась, що поруч є Карстен, який проведе їх цим лабіринтом. Вона сподівалась, що Деніел був уважним. Алекс намагалась запам’ятати маршрут, хоча навряд їй доведеться показувати йому зворотний шлях.
У темних маленьких віконцях не світилось, але цього варто було сподіватись. Перший поверх був лише маскуванням.
Карстен вийшов, відчинив для неї двері й притримав їх, вживаючись у роль. Вона майже усміхнулась, згадавши, як усе було, коли вона була його талантом. Утім, сьогодні в неї така роль. Вона мала опанувати її.
Деніел витягнув із багажника сталеву скриньку на коліщатах і підкотив до неї. Мабуть, хтось за ними вже спостерігає, хоча вона й не змогла розгледіти камеру.
— Обережно з цим, — різко застерегла вона, беручи руків’я з його рук. Розправивши манжет на лівій руці, вона струсила з рукава уявну пилинку. Деніел підійшов і став просто за правим плечем Карстена. Вона помітила золоту каблучку на мізинці, яка видавалась трохи недоладною. Але решта образу була цілком відповідною: навіть у темряві його темний костюм видавався слушним, консервативним, але недорогим; кожен агент ФБР у цій країні має у своєму гардеробі щось таке. Бейджика немає, утім, будь-який працівник у його відділі й не має носити знаки ідентифікації. У такій організації бейджики не надівають.
Випроставши плечі, вона подивилась на темну будівлю, намагаючись звикнути до думки, що, імовірно, вона більше ніколи не побачить цієї огидної парковки.
Розділ 30
— Ходіть за мною, пані Рейд, — мовив Карстен, проводячи їх у голу сіру кімнату. Деніел ішов за ним по п’ятах, слідом — Алекс. Вона рвучко пройшла повз них, насилу встигаючи через свої короткі ноги.
Карстен у двері не стукав; просто став перед ними. Чекаючи, немов щойно подзвонив у ці двері.
За мить потому вони розчинились. Чоловік, який відчинив двері, був зодягнений у такий самий костюм, як у Деніела, тільки на цьому чоловікові він був новісінький, ще й виблискував. Він був нижчим за Деніела й ширшим у плечах. А під лівою рукою мав помітний горб.
— Сер, — мовив чоловік і привітався з Карстеном. У нього було коротке густе волосся, і Алекс помітила, що він, певно, почувається більш як удома, коли носить мундир. Однак його зовнішність теж є частиною маскування. Мундири були б знизу.
— Мені негайно потрібно побачитися з Діверзом.
— Слухаюсь, сер, він попереджав, що ви їдете. За мною.
Солдат, різко розвернувшись, закрокував усередину.
Вона зайшла слідом за Деніелом в офісне приміщення брудно-коричнево-жовтого кольору; сірий килим, кілька тісних офісних місць, відмежованих загородками, кілька незручних стільців. Двері важко зачинились за її спиною, зловісно клацнувши. Безперечно, хтось досі за ними спостерігає; вона не насмілилась озирнутись і поглянути на замок. Вона мала сподіватись, що він призначений для того, аби не впускати, а не для того, щоб не випускати.
Солдат різко повернув у тьмяний коридор, провів їх повз кілька темних кімнат із розчиненими настіж дверима й зупинився біля дверей з табличкою ПРИБИРАЛЬНИЙ ІНВЕНТАР. Засунувши руку в лівий рукав, він добув спіральний дріт із ключем. Відімкнувши двері, провів усіх усередину.
Кімната була погано освітлена: палала тільки вивіска запасного виходу над дверима, навпроти тих, у які вони увійшли. Уздовж стіни стояли цеберки та швабри, мабуть, для замилювання очей. Солдат розчинив двері запасного виходу, за якими показалась вкрита металом кабіна — ліфт. Вона мала б очікувати цього. Сподівалась, що Деніел пильнує свій вираз обличчя.