Якщо вона не погодиться, вони докладуть усіх зусиль, щоб упоратися без неї. Але якщо залишити інформанта без будь-чиєї опіки, справа просуватиметься повільно… надто повільно. Важко було змиритися з поразкою.
У неї мало слина не текла при згадці про те, які штукенції чекають на неї в її лабораторії. Речі, які вона б ніколи не мала змоги добути поза цими стінами. Її секвенсер ДНК та реактор полімеразних ланцюгових реакцій. Уже готові антитіла, якими вона могла вщерть напхати кишені, якщо її запрошують по-справжньому. Звісно, якщо Карстен сказав правду, їй більше не доведеться красти все те добро.
Вона спробувала уявити, як воно — знову спати в ліжку. Не носити на собі повсякчас цілу аптеку токсинів. Щодня називатись одним і тим же іменем. Взаємодіяти з іншими людськими істотами так, щоб ніхто через те не гинув.
І не сподівайся цього, — мовила вона сама до себе. — Не впускай ці думки в голову, щоб не зіпсували твої міркування. Не дозволяй надії перетворити тебе на дурепу.
Хай якими приємними не були картинки в її уяві, вона вдарилася головою об стіну, намагаючись подумки уявити те, на що їй доведеться піти, щоб усе це втілилося в дійсність. Вона не могла уявити, як заходитиме у блискучі сталеві двері лабораторії, у якій помер Барнабі, сповнюючи її передсмертними криками. Її уява вперто відмовлялася створювати цей образ.
Життя мільйона людей важили багато, але досі багато в чому видавалися ідеєю абстрактною. Вона не відчувала, що існує щось, здатне підштовхнути її доволі потужно, аби вона увійшла в ті двері.
Вона, так би мовити, має їх обійти.
Лише п’ять днів.
А вона ще стільки має зробити!
Розділ 4
Ця операція нищила всі її заощадження.
Ця думка безугавно снувала в її голові. Якщо вона переживе наступний тиждень і у її робочих стосунках із відділом нічого не зміниться, у неї почнуться серйозні фінансові проблеми. То недешева річ — змінювати життя протягом трьох років.
Спочатку саме тільки накопичення вільної суми грошей було неабиякою справою. У неї були гроші: зарплатня, певна річ, зіграла свою роль, коли вона спочатку погоджувалась на свою посаду, а до того вона успадкувала чималу страхову суму, коли померла її мама. Та коли працюєш на владних параноїків, які, мабуть, занотовують у твоїй особовій справі, що ти змінюєш марку зубної пасти, ти не можеш просто забрати всі свої гроші й покласти їх у коробку з-під взуття під ліжко. Якщо вони не планували нічого зробити з тобою раніше, то цим, можливо, ти даси їм підставу. А якщо збирались, то ти просто змусила їх прискорити свої плани. Можеш спробувати забрати всі гроші, виїжджаючи з міста, але це обмежує твої можливості сплатити за приготування заздалегідь.
Як і багато іншого, це була схема, вигадана Барнабі. Він тримав її у незнанні щодо подробиць, прагнучи захистити друзів або тих друзів, котрі допомогли йому все влаштувати.
Барнабі дозволив їм підслухати розмову про можливість перспективно інвестувати гроші. Власне, це Барнабі назвав можливістю перспективною, переконавши в цьому її. Розмова була нічим не прикметна; на різний лад у цей самий момент про таке, мабуть, теревенили біля охолоджувачів для води не в одному звичайному офісі. Вона удала, що він її переконав, а він голосно пообіцяв усе влаштувати. Вона переказала гроші в інвестиційну фірму, чи то пак компанію, яка дуже на неї скидалась. За кілька днів потому ці гроші було покладено — віднявши 5 % «комісійних», щоб відшкодувати друзям їхній час та ризик — у банк у Тульсі, що в Оклахомі, на ім’я Фредеріка Нобл. Вона отримала повідомлення про свій новий рахунок у чистому конверті, вкладеному в примірник «Невузлова лімфома» у бібліотеці. У конверті також лежали водійські права з її фото на ім’я Фредеріки Нобл.
Вона й гадки не мала, де осяде Барнабі. І яке у нього буде нове ім’я. Вона хотіла, аби вони втекли разом — безмежна самота вже тоді сповнювала її жахіття — але він вважав, що це нерозсудливо. Що їм буде безпечніше окремо одне від одного.
Чергові інвестиції — чергові конверти. Ще кілька рахунків було створено для Фредді, а також рахунки та посвідки особи для Елліс Грант у Каліфорнії та Ши Марлоу в Орегоні. Усі три особистості були створені якісно і витримали б будь-яку ретельну перевірку. Коли відділ уперше її знайшов, підірвали Фредді, але вона лише стала обережнішою. Елліс та Ши досі нічого не загрожувало. Це були її скарби, тож вона користувалася ними обережно та нечасто, так, щоб не псувати їх жодними зв’язками з доктором Джуліаною Фортіс.
А ще вона почала скуповувати коштовності — якісні й дуже стильні. Канарські діаманти, що, як на неї, скидалися радше на прості жовті сапфіри, але коштували вдесятеро дорожче своїх щирих копій. Товсті золоті ланцюжки, важкі суцільні золоті підвіси. І кілька неоправлених коштовних камінців, які вона придбала нібито для того, щоб оправити й зробити прикрасу. Вона чудово розуміла, що ніколи не поверне собі й половину з того, що заплатила, але прикраси легко носити із собою, а згодом конвертувати у готівку, навіть коли за тобою стежать.