Коли Кевін різко простягнув руку в її бік, найперше Алекс спало на думку, що вона перестаралась із коментарем про матір. Але перш ніж вона приготувалась до удару, він грубо її схопив і потягнув до себе в незграбні ведмежі обійми. Несподівано вона сиділа скраю в нього на колінах, обійнявши його під руки, і нічого не могла вдіяти, коли він вирішив поцілувати її просто в губи з мокрим та гучним «цмок».
— Агов! — протестував Деніел, — забери свою мармизу від моєї отруйниці!
Алекс різко відхилила голову вбік, нарешті знову щось відчуваючи: нудоту.
— Ану забери руки, психопате, — почула, як гримнула Вал, сміючись.
Кевін умудрився розвернути стільця на сто вісімдесят градусів.
— Ти геній, Оллі. Аж не віриться, що ти змогла.
— Іди, віддяч Вольксаффу, він виконав половину роботи.
Але він її ніяк не відпускав. Він ніби й не помічав, що вона відчайдушно намагалась викрутитись з його обіймів. — Оце так вистава! Не йму віри, що ти отак просто прийшла й організувала для мене втечу! І ніколи не кажи мені, що ти не спецпризначенка, — любонько, та в загонах спецпризначенців тільки мріють бути такими, як ти!
Ейнштейн завив, і Алекс відчула, як навколо її зап’ястка зімкнулись щелепи. Він потягнув, намагаючись допомогти їй вирватись. А Кевін наче й не помітив нічого.
Вона знала, де Кевіна найгірше поранено. Незабаром вона цим знанням скористається, якщо доведеться.
— Відпусти!
— Кевіне, — заговорив Деніел стриманим, але холодним тоном. — Якщо зараз же не поставиш Алекс на місце, я пристрелю тебе з її пістолета.
Нарешті Кевін розімкнув обійми. Вона вислизнула, звільнившись, і вони обоє нетепрпляче повернулись до Деніела.
— Не ворушись, — мовили вони в унісон.
Алекс знову почала дихати, побачивши, що Деніел насправді не потягнувся за її пістолетом.
— Волькстафф? — спитав Деніел. — Мені знайоме це ім’я… де ми?
— Пам’ятаєш його? — спитав Кевін. — Він урятував життя моєму кращому другові у п’ятому класі, коли той попався у ведмежу пастку. Невже ти забув?
Деніел заблимав очима.
— Томмі Веласкес втрапив у пастку для ведмедів? — спантеличено спитав він.
Кевін усміхнувся.
— Томмі не був моїм найліпшим другом, — він погладив Ейнштейна по голові, а пес потерся мордою об ногу Кевіна, досі не тямлячи себе від радості.
— Стривай…Волькстафф? — повторив Деніел, нарешті склавши два і два. — Так ти мене до ветеринара привіз?
Алекс поклала руку йому на чоло.
— Шшш. Це найліпше місце. Волькстафф — суперзірка. Він урятував тобі життя.
— Ну-ну! — нарешті втрутився важкий голос Волькстаффа. — Я був тільки асистентом, докторе Алекс. І не намагайтесь поставити мені у заслугу спасіння Денні.
Волькстафф сидів на канапі, пригладжуючи непокірні жмути сивого волосся, яке стирчало в усі боки, обрамляючи його обличчя, наче ореол. Він нагадав Алекс Барнабі, і вона збагнула, чому їй так затишно було працювати пліч-о-пліч з цим привітним стариганом, який, вочевидь, досі був вірним другом родини Бічів.
— Для мене було честю працювати пліч-о-пліч з вами, лікарю, — вів далі Волькстафф, дріботячи їм назустріч. Зараз він видавався немічним через свій поважний вік, але протягом усієї довгої ночі він не виявив і краплі слабкості. Він усміхнувся Деніелові. — Добре бачити тебе знову при тямі, хлопчику, — його голос зараз пролунав майже пошепки. — Ти взяв перший приз, малий. Не зіпсуй же все з цією.
— О, я знаю, пане.
Алекс насупилась. Вона й словом не прохопилась про свої почуття до Деніела, а Деніел лежав непритомний. Чому їхні почуття для всіх такі очевидні?
Волькстафф обернувся.
— Що за розкішна вівчарка! Невже це Ейнштейн, га? Скільки років минуло!
— Це його онук, власне, — відповів йому Кевін.
— Оце так дивовижа! — він нахилився, аби погладити Ейнштейна за вухом. — Який красень!
Ейнштейн лизнув йому руку. Сьогодні цей пес любив усіх людей.
— А тепер, Кевіне, — промовив Волькстафф, випростовуючись, — ти хочеш знову ходити? Бо якщо так, то маєш задерти ноги догори, і вам усім слід відпочити. І не думай на мене так дивитись, юначе. Ви можете лягти в мене на канапі… ее… пані… — у Волькстаффа трохи забігали очі, коли він уперше звернув увагу на Вал. Алекс попереджала, що четвертий член їхньої ватаги долучиться згодом, але він, очевидно, не сподівався, що це буде модель, як ті, що рекламують білизну «Вікторіас Сікрет».
— Кличте мене Валентайн, — промуркотіла Вал.
— Так, звісно. Міс Валентайн, можете відвезти Кевіна до канапи й пересадити його? Саме так — дякую.