Їй уже не вперше випадало самотужки роздягати свою ціль. У лабораторії у неї був персонал, який готував для неї суб’єкта, — Барнабі називав їх служками, — але вона не завжди працювала в лабораторії, тож коли вперше поїхала працювати у польових умовах у Герат, що в Афганістані, вона почала відчувати щиру вдячність служкам. Роздягати чоловіка, який місяцями не мився, — справа неприємна, а надто якщо вона сама потім не мала можливості помитись у душі. Деніел хоча б чистий. Лише вона сьогодні працює до десятого поту.
Знайшовши в багажнику викрутку, вона швидко змінила вашингтонські номерні знаки на ті, які зняла з такої самісінької машини на звалищі для автобрухту.
Щоб огляд був цілком довершеним, вона бігцем оглянула його ноги ззаду, підошви та руки. Вона ніколи не бачила, щоб на екстремістів ставили пристрої стеження, можливо, тому що екстремістів часом відсікали, щоб підкреслити свою позицію. Вона не помітила жодних шрамів. І затвердінь, які б свідчили, що він тренувався зі зброєю чи часто нею користувався. У нього були м’які вчительські руки, лише з кількома ущільненнями, що свідчили про мозолі в людини, яка не звикла працювати фізично.
Вона спробувала перевернути його назад на сидіння, але швидко збагнула, що то марна річ. Не надто зручна поза для сну, але він все одно не прокинеться. А згодом у нього все болітиме. Хоча думати про це — цілковита дурниця.
Знову вкривши його ковдрою й підібгавши її під нього як тільки могла, вона почала складати історію про нього на основі прочитаних документів і того, що бачила на власні очі.
На її думку, Деніел Біч є саме таким, яким вона бачить його зараз: приємний добрий чоловік, з якого боку не глянь. Те, що його привабила жадібна колишня дружина, цілком можна зрозуміти. Мабуть, він з тих, у кого легко закохуються. А коли спливло трохи часу, достатньо, аби колишня почала сприймати кохання за належне, вона змогла перенести увагу на речі, яких їй бракувало, — гарну квартиру, велику каблучку, машину. Мабуть, зараз їй бракувало цієї Деніелової якості, адже трава завжди здається зеленішою тощо.
Але був у Деніелові й морок, глибоко схований, можливо, спричинений болем і відчуттям несправедливості через втрату батьків, обтяжений зрадою дружини й розпалений загибеллю останнього родича. Морок витягнути назовні нелегко. Він би його розсортував, щоб тримати якнайдалі від спокійного життя, запхавши у темну комірку, де йому належить бути. Годі дивуватись, що він так безтурботно розповідає про Мексику. Бо для нього існує дві Мексики: щаслива, та, яку любив учитель, та небезпечна, де ховався монстр. Імовірно, у його голові ці країни навіть близько не були однією й тією самою.
Отже, не справжній псих, сподівалась вона. Просто зламана людина, яка не хотіла відмовлятись від особистості, що вважала своєю, але яка потребувала віддушини, що надавав їй морок.
Її тішило таке міркування, тож вона дещо змінила план. У її справі вагоме місце посідало дійство. Для деяких суб’єктів найбільше годилась клінічно-беземоційна подоба: у білому халаті, хірургічній масці та з ідеально чистими й блискучими сталевими інструментами; на інших діяв страх божевільного садиста (утім, Барнабі ця роль завжди краще вдавалась; він мав для неї відповідне обличчя та волосся, що неслухняно стирчало вгору у стилі «мене щойно вдарило струмом»). Кожного разу ситуація була трішки іншою: дехто боявся темряви, а дехто — світла. Вона збиралася бути безсторонньою — то була найбільш слушна роль у її пересувному будиночку, — але зараз їй спало на думку, що Деніела треба оточити мороком, щоб випустити його темний бік назовні. Вона мала поговорити з Деніелом Пітьми.
Вона трішки покаталась об’їзними шляхами, перш ніж повернути назад. Якщо за Деніелом хтось стежить, використовуючи його одяг чи речі, вона не хотіла б, щоб ця людина їхала далі за ними у їхній мандрівці.
У мільйонний раз вона обміркувала всі ймовірності. Імовірність перша: це дуже хитромудра мандрівка. Імовірність друга: усе по-справжньому, і на кону мільйони життів. А її й поготів.