Вона вийшла крізь вихід, якого він не міг бачити, а потім, тихо сівши на розкладачку, слухала, як він ковтає сльози.
Плач — звична річ, яка зазвичай була добрим передвістям. Але цілком очевидно, що це плаче Деніел-учитель. Жодного сліду Деніела Пітьми, чи свідомого погляду, чи захисного сіпання. Як його витягнути? Якщо це справді дисоціативний розлад, чи спроможна вона примусити потрібну їй особистість з’явитись? Сьогодні вона потребувала у своїй команді справжнього психолога. Якби вона покірно пішла в лабораторію, як вони хотіли, вони б, мабуть, знайшли їй психолога, щойно вона попросила. Але зараз уже нічим не зарадиш.
Вона тихо з’їла м’який батончик на сніданок, чекаючи, поки його дихання знову вирівняється, потім з’їла наступний. Вона запила його, випивши коробку яблуневого соку з міні-холодильника.
Коли вона повернулась у намет, Деніел у відчаї дивився на пінопластову стелю. Вона тихо підійшла до комп’ютера й натиснула на кнопку.
— Мені прикро, що довелося змусити тебе це пережити, Деніеле.
Він не чув, як вона увійшла. Від звуку її голосу він відсахнувся так далеко, як зміг.
— Не будемо більше до цього вдаватись, добре? — спитала вона і знову вмостилась на своєму стільці. — Я теж прагну повернутись додому. — Невеличка брехня, хоч водночас і переважно правда, якщо таке взагалі можливо. — І хоч ти навряд мені повіриш, але насправді я не садистка. Мені неприємно дивитись, як ти страждаєш. У мене просто немає вибору. Я не дозволю стільком людям загинути.
Його голос пролунав холодно.
— Я не… знаю… що ти маєш на увазі.
— Ти здивуєшся, як багато тих, хто таке каже, продовжуючи це повторювати знов і знов, з кожним новим раундом того, що ти щойно пережив, та навіть гіршого! А потім, у когось у десятому раунді, а в когось у сімнадцятому, раптом правда починає переливатись через край. І я розповідаю добрим хлопцям, де знайти боєголовку, чи хімічну бомбу, чи збудник хвороби. І це зберігає людям життя, Деніеле.
— Я нікого не вбивав, — мовив уривчасто.
— Але плануєш, а я змушу тебе змінити думку.
— Я б ніколи так не вчинив.
Вона зітхнула.
— Надовго затягнеться, чи не так?
— Я не можу розповісти тобі того, чого не знаю. Ти не того викрала.
— Я часто чула й ці слова, — мовила вона ласкаво, але ці слова зачепили її за живе. Якщо вона не може витягнути іншого Деніела, то, можливо, вона дійсно катує невинного?
Вона різко вирішила знову відійти від сценарію, хоча не надто зналась на тому, що стосується розумових хвороб.
— Деніеле, у тебе трапляються втрати пам’яті?
Тривале мовчання.
— Що?
— Чи траплялось, щоб ти, приміром, прокинувся десь і гадки не мав, як ти туди потрапив? Чи тобі колись казали, що ти щось зробив чи сказав, що ти не пригадуєш, щоб робив чи казав?
— У-у-у. Ні. Окрім як сьогодні. Ти ж це маєш на увазі, га? Що я планую скоїти щось жахливе, але не знаю, що саме?
— Чи тобі колись діагностували дисоціативний розлад особистості?
— Ні! Алекс, не я божевільний у цій кімнаті.
Від цього жодної користі.
— Розкажи мені про Єгипет.
Він повернув до неї голову. За виразом обличчя те, що було в нього на думці, було таким очевидним, наче він промовив це вголос. — Чи ви жартуєте зі мною, пані?
Вона просто чекала.
Він зітхнув, коротко й болісно.
— Отже, Єгипет має одну з найдовших історій сучасної цивілізації. Є свідчення, що єгиптяни мешкали вздовж берегів Ніла ще в десятому тисячолітті до н. е. Близько 6000 років до н. е.
— Чудно, Деніеле. Можемо тепер серйозно поговорити?
— Гадки не маю, чого ти причепилась! Можливо, ти перевіряєш, чи я справді вчитель історії. Чорт зна що!
Вона чула, що в його голос повертається сила. У її зілля була одна добра особливість — воно швидко вивітрювалось. Між раундами вона могла серйозно поговорити. І знала, що суб’єкти набагато більше бояться болю, коли його не відчувають.
Злет угору й падіння глибоко вниз ніби прискорювали все.
Вона клацнула кнопку на комп’ютері.
— Розкажи мені про твою подорож до Єгипту.
— Я ніколи не бував у Єгипті.
— Хіба ти не їздив туди з благодійною організацією два роки тому?
— Ні, останні три літа я перебував у Мексиці.
— Ти ж знаєш, що все це можна відстежити, так? Що номер твого паспорта є в комп’ютері, і там є запис про те, де ти побував?
— Саме тому ти маєш знати, що я був у Мексиці!
— Де ти познайомився з Енріке де ла Фуентесом?
— З ким?
Вона повільно кліпнула очима, на її обличчі з’явився вираз нудьги.