Він ударив її по потилиці.
Якби ж тільки вона наділа свої сережки!
— Я не жартую, припини. Послухай-но, я тебе відпущу. Я тебе бачу, а ти мене — ні. Я озброєний і прострелю тобі колінні чашечки, якщо вдаватимешся знову до своїх штукенцій, зрозуміла?
Поки він говорив, вона зняла однією рукою черевики один за одним. Він не перевіряв кишені, тому в неї досі були скальпелеві леза та шприци у паску.
Він відскочив від неї. Вона почула, як він відходить і знімає пістолет із запобіжника.
— Що ти хочеш… щоб я зробила? — спитала вона своїм найпереконливішим голосочком наляканої дівчинки.
Розсічена губа зіграла на її користь. Вона розуміла, що її обличчя зараз — неабияке видовище. Страшенно болітиме, коли зілля припинить діяти.
— Розбери свої пастки й відчини двері.
— Мені треба… — шморг, шморг, — увімкнути світло.
— Пусте. Я віддам тобі мої окуляри нічного бачення, а натомість заберу в тебе протигаз.
Вона опустила голову, намагаючись приховати вираз обличчя. Щойно він надіне протигаз, 90 відсотків її захисних заходів стануть марними.
Вона, накульгуючи, — надто театрально? — пішла до панелі коло дверей й увімкнула світло. Нічого іншого наразі на думку їй не спадало. Він не вбив її відразу, отже, не підкоряється прямим наказам відділу. Мабуть, у нього якесь завдання. Вона має дізнатись, чого він від неї прагне, і не давати йому цього доти, доки не отримає переваги.
Погані новини у тім, що якщо йому потрібно відчинити двері, то, мабуть, не лише через те, що йому потрібен легкий вихід. Отже, він підстрахувався, а це не додає їй шансів. Чи Деніелових, — додав голос у її голові. Наче їй потрібний додатковий тиск. Але Деніел опинився тут через неї. Вона почувалась відповідальною за нього. Вона йому завинила.
Коли вона повернулась, блимаючи від яскравого світла над головою, чоловік перебував за двадцять футів від неї. Він мав 191–193 см зросту, шкіра на його шиї та щелепі була точно білою; вона лише в цьому була упевнена. Він був одягнений у чорний комбінезон, майже як гідрокостюм, але цупкіший, на якому вип’ячувались нашивки «Кевлар». Тулуб, руки та ноги — усе в броні. Він здавався мускулястим, проте, можливо, цим він частково мав завдячувати «Кевлару». Він був узутий у чоботи-всюдиходи, теж чорні, та чорну плетену шапку. Обличчя приховане під протигазом. На плечі висіла штурмова гвинтівка, снайперська 50-каліброва марки «МакМіллан». Вона виконала домашнє завдання; неважко стати фахівцем будь у чому, коли весь свій час витрачаєш на навчання. Знаючи моделі та марки зброї, вона багато може дізнатись про супротивника чи будь-якого підозрілого чоловіка на вулиці, який, можливо, збирається стати її супротивником. У цього супротивника було більше, ніж одна зброя; висококласний пістолет із системою HDS висів у кобурі на стегні, пістолет «SIG Sauer P220» у правій руці, націлений на її коліно. Правша, — зауважила вона. Вона не сумнівалась, що він спроможний поцілити у її колінну чашечку з цієї відстані. З огляду на цю рушницю, — міркувала вона, — він спроможний поцілити в неї, коли йому заманеться й з якої йому заманеться відстані. Він нагадував їй Бетмена, хіба що без накидки. А ще, як вона пригадувала, Бетмен ніколи зброєю не користувався. Утім, якби користувався, то, маючи смак та навички, він би, мабуть, обрав саме таку.
Якщо вона не здатна зняти з цього убивці протигаз, то байдуже, скільки на вулиці на нього чекає товаришів-солдатів. Він без проблем уколошкає її, щойно отримає бажане.
— Розбери пастки.
Дорогою до дверей вона удала, ніби в неї раптом запаморочилось у голові, намагаючись виграти якомога більше часу, щоб поміркувати. Хто б хотів зберегти їй життя? Чи він мисливець за головами? Чи він сподівається перепродати її відділу? Якщо вони замовили її, то вона впевнена, що вони попросили б лише її голову. Отже, шантажист-дроворуб — мисливець за головами? Я маю те, що тобі треба, але відпущу живою на волю, хіба що ви подвоїте винагороду. Меткий. Відділ, безперечно, заплатив би.
Нічого кращого за час, поки вона дісталася дверей, їй на думку не спало. Система була нескладною. Три фази для кожного входу. Перша — на вулиці в кущах, ліворуч від дверей у корівник, схована під товстим шаром бруду. Через щілину, де розчинялися двері, проходив лінійний тригер, приєднаний достатньо слабко, аби роз’єднатись за найменшого пошкодження. Третя була запобіжним заходом, розташувавшись під дерев’яними панелями біля дверей; дроти на ній були неізольовані й розташовувались на відстані двох з половиною сантиметрів. Струм був постійним, лише коли щонайменше два дроти було з’єднано. Вона розмірковувала, чи варто удати, що розмикання заплутаніше, ніж є насправді, але вирішила, що немає сенсу. Усе, що вона мала зробити, — кілька секунд оглянути пастку, щоб збагнути, як вона діє. Закрутивши кінці на третій пастці, вона відступилась.