Якби вона знала, що зустрінеться з готельним менеджером-жінкою, вона б розіграла все трохи інакше, можливо, домалювала б підроблених синців чорними та синіми тінями для очей, але на картці на стійці зазначалось ім’я Вільям Грін, тому вона вирішила, що не слід зайве марнувати час.
План був недосконалим, і це її бентежило. Вона хотіла б мати в запасі ще тиждень, щоб розглянути всі ймовірні негативні наслідки. Але це був найліпший варіант, що відповідав часові, який вона мала. Мабуть, план був надто складним, але зараз уже запізно про це розмірковувати.
Вона, зателефонувавши на рецепцію, попросила покликати пана Гріна. Їх швидко з’єднали.
— Говорить Вільям Грін, чим можу Вам допомогти?
Голос лунав привітно й надміру лагідно. У її уяві враз постав коротун з густими вусами, так, неодмінно з вусами.
— Ммм, так, сподіваюсь, я Вас не потурбувала…
— Ні, звісно, ні, пані Вілсон. Я тут, щоб прислужитися Вам з будь-якого питання.
— Мені й справді потрібна допомога, але, мабуть, моє прохання видаватиметься Вам дивним… Важко пояснити.
— Не турбуйтесь, міс, я певний, що допоможу Вам, — його голос пролунав надто впевнено. Їй стало цікаво, які дивні прохання йому вже випадало виконувати.
— О Боже, — мовила вона ніяково. — Можливо, простіше особисто?
— Певно що, пані Вілсон. На щастя, я звільнюсь за п’ятнадцять хвилин. Мій кабінет на першому поверсі, просто за рецепцією. Чи Вам зручно?
Схвильовано та з полегшенням вона відповіла: «Так, я така Вам вдячна!»
Поставивши сумки у вбиральню, вона відрахувала акуратно стільки купюр, скільки їй знадобиться, зі схованки у великому кейсі. Опустивши гроші в кишені, вона чекала ще тринадцять хвилин. А потім пішла сходами, щоб уникнути камер у ліфті.
Пан Грін провів її у свій кабінет без вікон, а їй стало чудно, що уявний образ виявився не дуже далеким від правди. Вусів немає — жодного натяку на волосся, окрім хіба що сивих, ледве помітних брів, — утім, у всьому іншому дуже куценький.
Прикидатися зляканою було неважко, і десь посередині своєї розповіді про колишнього бойфренда, котрий її бив, а потім утік із фамільними коштовностями, вона відчула, що зачепила його. Він дуже по-чоловічому нашорошився, немов хотів люто вилаяти всіх тварюк, що піднімають руки на тендітних жінок, але здебільшого поводився спокійно, хіба що кілька разів запевнив словами штибу «Ш-ш-ш, ми добре про Вас подбаємо». Мабуть, він би поміг їй і без щедрих чайових, які вона йому дала, але гроші не зашкодять. Він пообіцяв, що розповість лише персоналу готелю, і це було частиною її плану, тож вона щиро йому подякувала. Побажавши їй гараздів, він запропонував викликати поліцію, якщо та чимось зарадить. Кейсі сумно зізналась, якими недієвими виявилися поліція та обмежувальні ордери для неї в минулому. Вона сказала, що змогла б упоратися з усім сама, якщо такий сильний та кремезний чоловік, як пан Грін, їй допомагатиме. Йому лестило це, тож він поквапився виконувати прохання.
Вона неодноразово розігрувала цю карту. Барнабі першим запропонував такий варіант, коли їхній план утечі вже перебував на стадії остаточного шліфування. Спочатку вона заперечувала таку ідею, якось таємничо образившись, але Барнабі завжди був людиною практичною, тож йому вдалося її переконати. Вона була маленька та жіночна; у очах багатьох людей через це вона завжди видавалася аутсайдером. То чому б не використати таке припущення собі на користь? Розігрувати жертву, щоб нею не бути.
Повернувшись у номер, Кейсі перевдяглася у речі, що лежали в кейсі, помінявши светр на вузьку чорну футболку з V-подібним вирізом і товстим чорним паском з плетеним шкіряним оздобленням. Усе, що вона познімала, мало знову опинитися в кейсі, бо вона залишить валізу й не повернеться більше у цей готель.
Вона вже озброїлась; вона ніколи не виходила, не вживши застережних заходів. Але зараз їй довелося вдатись до підвищеної бойової готовності у своєму особистому захисті, буквально озброївшись до зубів, — чи то пак, до зуба; вона поставила штучну коронку, сповнену речовини, що не була настільки болісною, як ціанід, але була не менш смертельною. Вона недарма скористалась цим старим, як світ, трюком: він дієвий. Часом останнє, що доводилося робити, — виривати себе з рук своїх ворогів.