Відтоді як я помітила, що тут була Марґо, у мене виникла дивна відраза до чужих слідів у моїй кімнаті. Я розставляла пастки — клала на косметичку волосину, висипала пудру на скляну поверхню своєї полички у ванній кімнаті, позначала рівень парфумів у флаконі, а в шафу для одягу ставила нестійку вазу, яка мала би впасти при необережному відчинянні дверцят.
На початку не було ані запаху чужої жінки, ані спрацьовування пасток. Можливо, усе це ― лише витвір моєї уяви і я сама не так повісила вішаки для одягу. Я надто часто мала справу з брехливими чоловіками, тож, може, і в мене щось цокало не зовсім правильно. Тільки мій кіт залишав по собі волосини та сліди лап. Та все ж одного вечора, коли я обережно відчинила шафу, на її дні побачила розбиту вазу. До того ж у незвичному порядку стояли коричневі пляшечки. У мене й тут був таємний порядок — початкові літери на етикетках утворювали слово АНЕМОНА — а тут дві літери були переплутані: АНОМЕНА прочитала я зі здивуванням. Левін шукає отруту. Така думка мене навідала першою, і мені стало млосно. Я перевірила внутрішню підкладку шерстяної спідниці — він нічого не знайшов.
Схованка була добра. Марґо навряд чи зацікавилася б цією старою спідницею.
Звісно ж, я подумала, чи варто влаштувати допит Левіну. Внутрішнє чуття підказувало, що краще не треба. Я б могла йому висунути якісь обвинувачення, якісь підозри; він би почав брехати, і я б постала в образі злісної вчительки. Краще буду за ним стежити.
Моя підозра посилилася, коли одного вечора Левін безневинним голосом попросив снодійне.
— У твоєму віці, — я аж знітилася від цих слів, — снодійне не вживають. Якщо ти два рази недобре спав, то на третій спатимеш, мов убитий.
Левін навіть бровою не поворухнув.
— Сувора Гелла, — сказав він, — постійно піклується про мій добробут і здоров’я. Хоч я й мало знаюся на фармакології, але гадаю, що для мене можна було б зробити виняток.
На це я розгнівано відповіла:
— Якщо ти вважаєш, що потребуєш снодійного, то нехай лікар випише тобі рецепт.
Цього вечора він був підкреслено ніжним і чуйним, заснув у моєму ліжку й не прокидався, коли я зранку пішла на роботу.
Оскільки Левін любив довгенько балакати по телефону, то цей прилад часто стояв у його кімнаті. Одного вечора, щоб зателефонувати Доріт, мені довелося принести телефон з його кімнати. Я була перед його дверима, коли почула, що він говорить. Ключове слово «Марґо» змусило мене завмерти на місці мов укопану і підслуховувати.
— Юрист? Коли? — збуджено запитував Левін.
Під час нашого наступного візиту до Фірнгайма я була здивована, наскільки здоровим та активним видавався дідусь. Він вживав нові ліки для серця і стверджував, що почувається, мов новонароджений. Левін крутився по всьому дому й удавав, ніби мусить навести лад у кожному кутку.
Тим часом Герман Ґрабер відвів мене вбік.
— Він планує з вами одружуватися? — запитав він.
Я зашарілася.
— Запитайте його самі.
— Для мене буде заспокоєнням, коли хлопець перебуватиме під крилом розсудливої жінки. Він дещо легковажний.
Я кивнула й набула вигляду щиро закоханої.
Герман Ґрабер пояснив:
— Ви трішки нагадуєте мені мою покійну дружину. Комплімент. Можливо, я зміню свій заповіт таким чином, що Левін отримає спадок, тільки якщо одружиться з вами.
— Краще не треба, пане Ґрабер. Ви ж не подумали, що я хочу одружуватися під примусом.
Тепер засміявся він.
— Трішки посприяти щастю ще ніколи не шкодило. Я не обіцяю вам нічого, але я старий чоловік, якому подобається розпоряджатися долями. Мій юрист вважає мене божевільним, бо я постійно змінюю заповіт, але мені в голову постійно приходять такі класні ідеї. Коли Левін відправив мій «мерседес» на шріт, я обмежив його спадок лише часткою, яка йому гарантована законом.
Його долоня красивої форми з багатьма старечими плямами взяла мою й тримала її міцно на знак таємної угоди.
— Сподіваюся, ви ще довго житимете й отримуватимете задоволення від змін у заповіті, — сказала я з часткою іронії в голосі. Але це його не зачепило.
— Я бачу, ми розуміємо одне одного. Що скажете на те, якщо увесь спадок перейде до мого правнука? Тоді Левін кров з носа одружиться.
Мені така витівка видавалася вкрай лукавою, але, як на мене, то я відмовлялася досить-таки скромно.
Про цю розмову Левіну не розповіла нічого, від думок про правнука ставало ніяково. З другого боку, я не могла вважати неправильним те, що мудрий дідусь підігрував на користь моєї долі.