Наука вже давно з'ясувала, що Земля і людина, яка живе на ній, дуже тісно пов'язані з процесами, що відбуваються в космічній природі. Явища Сонця і сонячної діяльності визначають стан іоносфери, в якій розповсюджуються радіохвилі, а також визначають стан погоди на Землі. Практика радіолокації вимагала вивчення космічного пилу — метеорів, що постійно бомбардують земну атмосферу. Проблема космічного випромінювання вимагає проникнення в суть процесів, які відбуваються в найдальших областях зоряної системи.
Необхідність наукового пізнання минулого і майбутнього нашої Землі викликає особливий інтерес до вивчення інших планет, до розв'язання найдавніших завдань космогонії. Тому міжпланетні польоти, завоювання космічних просторів, дальше проникнення в суть астрономічних явищ — не мрія окремих людей, а потреба загальнолюдського розвитку, необхідний етап в розвитку суспільства, в розвитку сучасної науки і техніки.
Не випадково радянська астрономія так швидко крокує вперед, здійснюючи все нові й нові відкриття. Адже передовий суспільний лад обумовлює розвиток найпередовіших, вирішальних галузей науки, з якими зв'язаний дальший розквіт людства.
Тому і в радянську літературу все частіше проникають астрономічні теми — питання космічної природи, життя світів, що оточують нас.
З цієї точки зору ми повинні відмітити значення романа В. Владка «Аргонавти Всесвіту».
Тут ми не маємо на увазі розглядати всі питання, що підняті в романі і звіряти їх з уявленнями сучасної науки. В цілому в творі досить вдало відтворено і можливості, і труднощі, які розглядались в науці в зв'язку з проблемою міжпланетних польотів. Торкнемось тільки двох питань: сучасних завдань космічних польотів та нових результатів вивчення особливостей Сонячної системи, зокрема природи планети Венери.
Теоретична можливість вильоту космічної ракети за сферу притягання Землі цілком доведена, і ця можливість підтверджується дослідами по запуску висотних ракет, які здатні підніматися на сотні кілометрів в атмосфері. В ракетах тепер вживають так зване хімічне паливо, що використовується в реактивних двигунах.
Завдання досягнення великої космічної швидкості розв'язується в цьому випадку шляхом використання так званих складених ракет. На таку можливість вказував ще наш геніальний К. Е. Ціолковський. Ракетний поїзд цього типу може бути складений з трьох, наприклад, ракет, які відповідно зменшуються в розмірах. Коли вичерпується паливо першої, найбільшої, несучої ракети, вона відпадає і автоматично вмикається двигун другої ракети. Швидкості цих двох ркет складаються — і третя ракета може набути швидкості, необхідної для того, щоб вийти з сфери земного тяжіння.
Є підстави думати, що виліт ракети з Землі на віддль в тисячі, а може й сотні тисяч кілометрів може бути здійснений ближчим часом.
У 1957–1958 роках передбачається запуск «штучних супутників» Землі — спеціальних снарядів — літаючих лабораторій. Передбачається, що ці лабораторії будуть рухатися на висотах 250–600 кілометрів. Щоб забезпечити рух супутника довкола Землі, у верхніх шарах атмосфери, необхідно надати йому швидкість близько восьми кілометрів за секунду. Дальше, порівняно невелике, збільшення швидкості може вивести космічний снаряд далеко за межі атмосфери — в глибину космічного простору.
Вважають, що повне вирішення проблеми космічних польотів принесе використання атомного палива, коли замість процесу хімічних реакцій буде здійснюватись звільнення атомної енергії. Все ж атомне паливо тут не маиме вирішальних переваг, які мають місце в інших випадках. Щоб забезпечити поступове збільшення швидкості руху міжпланетної ракети, швидкість виходу газів з ракети не повинна бути більшою як 5-20 кілометрів за секунду, але при цьому буде потреба у великій масі палива, тому що реактивна сила, яка даватиме ракеті розгін, визначатиметься і швидкістю, і кількістю речовини, від якої звільнюватиметься ракета.
Використання атомної енергії в ракетах розглядається в двох напрямах — по-перше, коли здійснюється скероване витікання продуктів ядерної реакції, і, по-друге, коли атомна енергія служить лише для нагрівання і забезпечення хімічних реакцій у робочій речовині, витікання якої і створює реактивну силу. В першому випадку проблема поки що стикається з великими труднощами.