Кожен кінець крила ніс на собі невеличку довгасту сигарку, також загострену спереду, що закінчувалася круглим отвором. Такий же отвір, тільки значно більших розмірів, був і в кормовій частині самого апарата, устаткованій одним вертикальним і двома горизонтальними стабілізаторами. Увесь апарат, на корпусі якого було ясно видно напис «Венера-1», лежав, наче в жолобі, у широкому і масивному візку. Колеса цього візка спиралися на рейки залізниці.
Все це було добре видно із зелених схилів, де з кожною хвилиною ставало більше й більше глядачів. Тисячі, десятки тисяч людей з’їхалися сюди в цей день, — і одразу було помітно, що цього разу їх привабила аж ніяк не мальовнича кавказька природа.
Спеціальні поїзди, низки стратопланів і літаків, нескінченні потоки автомобілів привезли сюди, до цієї гірської долини, делегації робітників, колгоспників, наукових діячів з усіх республік і країв Радянського Союзу, з народно-демократичних республік та інших країн світу. Схвильовані люди заповнювали схили зеленої долини наче природні ступені величезного гірського амфітеатру.
І сам Микола Петрович Риндін відчував якесь неспокійне хвилювання, прислухаючись до далекого гомону вітань. Через які-небудь чверть години він з своїми супутниками мчатиме з неймовірною, приголомшливою швидкістю в міжпланетному просторі. Ракетний корабель понесе трьох товаришів, надовго відірваних від Землі, у невідомі простори космосу, далі й далі в глиб безкрайого космічного океану. Що чекає на них там?.. Та хіба ж можуть навіть найстаранніші, найглибші розмірковування передбачити те, що в дійсності станеться з ними? Особливо — на самій Венері?
Так, на цій молодій планеті за аналогією з Землею мусить протікати своє життя. Це зрозуміло. Але яких саме форм набуло життя на Венері? Адже вчені могли судити тільки з тих даних, які давала в їх розпорядження Земля. Втім — хіба цього досить? Хіба міг би, наприклад, художник переконливо й живо відобразити на своєму полотні десяток людей, якщо б він знав усього лише одну-єдину людину, самого себе — і більш нікого?.. Так і наука, яка знає лише земні умови життя і більш ніяких, — хіба може вона бодай приблизно уявити собі форми життя на іншій планеті, нехай навіть схожій за зовнішніми, грубими ознаками з Землею? Звичайно, ні, — життя може набувати таких різноманітних форм, так варіюватися, що було б наївним провадити якісь далеко скеровані аналогії і грубо уподібнювати життя на Венері — земному. Але ж тоді відкриваються можливості для найнесподіваніших, найнеймовірніших форм життя на Венері?.. Так, Микола Петрович думав про це не раз — і кожного разу змушений був припиняти, кидати ці міркування, бо тут завідомо не можна було дійти яких-небудь, бодай відносно переконливих висновків.
Неясний шум і гомін, що долинав із схилів, посилився. Риндін мимоволі підніс руку, відповідаючи на вітання. Його погляд впав на годинник. І цього було досить для того, щоб дисциплінований і точний розум академіка Риндіна миттю повернув його до дійсності.
— Одинадцять сорок п’ять… Через п’ятнадцять хвилин — старт, — вголос подумав Риндін і, кинувши останній погляд на схили, рясно усіяні людьми, зійшов гвинтовими сходами вниз, закривши за собою люк.
Автоматичний механізм дзвінко клацнув, притискаючи кришку люка, криві важелі висунулися з стін і, увійшовши до своїх гнізд, герметично замкнули верхній люк. Микола Петрович з задоволенням відзначив, як бездоганно почало діяти автоматичне обладнання астроплана. Саме так — максимум автоматизації! Команда корабля мусила тільки стежити за роботою автоматів і, в разі потреби, корегувати її, — таким було гасло учених та інженерів, які конструювали і будували перший у світі пасажирський астроплан.
Сходи вели нижче й нижче. Цей прохід являв собою своєрідний повітряний шлюз, що замикався другим, внутрішнім герметичним люком. Користуючись шлюзом, можна було, наприклад, вийти із внутрішніх приміщень ракетного корабля на його поверхню навіть у міжпланетному просторі, втративши при цьому лише незначну кількість повітря.