Але Микола Петрович Риндін дотримувався іншого погляду. Він говорив:
— Все це дуже добре, Ван. Але треба врахувати кілька можливостей. В першу чергу, ми не можемо знати, на якій відстані від Землі радіоімпульси постів керування почнуть слабшати і, внаслідок цього, не зможуть впливати на наші приймальні пристрої. Мене, зокрема, непокоїть космічне проміння — чи не завадить воно прийомові радіоімпульсів? А тоді нам доведеться справлятися власними силами, без допомоги земних постів керування. Це перше. Далі, хто знає, чи не з’явиться якась зовнішня причина, яка вплине на наш курс?
— Але яка саме, хотів би я знати, Миколо Петровичу? — запитав Ван Лун.
— Ви не знаєте? І я також не знаю, — спокійно відповідав Риндін. — Втім, ні ви, ні я не можемо поручитися, що така причина не виникне. І ми зобов’язані бути готовими до подібної можливості. І, нарешті, третє. Я сумніваюся, щоб земні пости керування могли тримати нас на повідку під час відльоту з Венери. Далекувато, знаєте, і знов-таки нам невідомо, як будуть діяти радіоімпульси на такій величезній відстані. Значить, тоді нам доведеться розраховувати тільки на себе. Тому давайте тепер же працювати на повний хід — так, наче земних постів керування взагалі не існує. Тренування, висловлюючись вашою мовою, тут просто необхідне, і я буду з задоволенням допомагати вам, дорогий мій! До речі, Галя де від чого звільнила вас, чи не так?
Таким чином Ван Лун разом з Риндіним виконував штурманські обов’язки паралельно з земними постами керування. Порівняно з цією складною роботою — йому здавалися відпочинком кінозйомки у космосі; та й було їх зовсім небагато.
Вадим Сокіл займався насамперед дослідженням космічного проміння — одного з найменш вивчених фізичних явищ.
Слід визнати, що природа цього загадкового випромінювання, надзвичайно жорсткого, — воно пронизує на своєму шляху майже всі перепони, — лишалася і досі не вивченою наукою. Відомо було, що випромінювання виникає десь у бездонних глибинах Всесвіту — і, мабуть, це все. Розвиток науки і техніки за останні роки допоміг людині оволодіти великими висотами. Прекрасні радянські ракетоплани підіймалися до найвищих шарів стратосфери і починали вже штурмувати іоносферу. Але й вони не допомогли науці розгадати основні таємниці космічного проміння. Безсилими виявились також не лише радіозонди, але й штучні супутники Землі; навіть корабель «Місяць-2», автоматичні апарати якого зафіксували активність космічного випромінювання на всій відстані між Землею і Місяцем, не вніс нічого вирішально нового в це питання. Встановлено було тільки одне: що вище над Землею, що далі від Землі провадити спостереження, то активніша дія космічного проміння.
Вчені сподівалися, що тепер астроплан академіка Риндіна допоможе, нарешті, з’ясувати природу загадкового випромінювання. Щоправда, дехто з учених висловлював побоювання, що космічне проміння в глибинах міжпланетного простору може вплинути погано не тільки на прилади, а й на організм учасників експедиції. В якій мірі обгрунтованими були такі побоювання, — ніхто, природно, сказати не міг, тим більше, що інші вчені заперечували цю можливість. Все ж таки Ленінградський інститут фізичних проблем настояв на тому, щоб в астроплан були взяті запаси листового свинцю. Космічне проміння в певній мірі затримується свинцем, — в усякому разі, більше ніж іншими матеріалами. Інститут фізичних проблем вважав, що в разі потреби апарати і люди можуть бути захищені такими свинцевими аркушами.
Так чи інакше, але досі ніхто з учасників експедиції не помічав ніяких змін, не відчував ніякого впливу космічного проміння на свій організм, хоч астроплан давно вже перебував у міжпланетному просторі.
Сокіл наполегливо провадив свої дослідження, вимірюючи інтенсивність і напрям потоків космічного випромінювання. Він працював із складними приладами, і Галя Рижко з повагою поглядала на їх циферблати. Чутливі стрілки, здригаючись, відзначали інтенсивність космічного проміння, яке пронизувало весь астроплан. Інші прилади дозволяли встановити напрям, за яким проміння поширювалося у Всесвіті. Справа була в тому, що чимало вчених взагалі заперечували думку про якийсь переважний напрям потоків цього проміння. Дослідження Сокола мали за мету перевірити всі такі догадки і встановити істину.