Бо через кілька кроків карбідка Артема освітила надзвичайне, неймовірне видовище. Юнак спинився. Карбідка в його руці здригнулась. І так само мовчки спинились товариші.
Вузьке відгалуження несподівано розширилось. Вся долівка в ньому була засипана округлими жовтуватими камінцями. Вони тьмяно виблискували під світлом карбідки. І так само тьмяно виблискувала безліч інших жовтуватих камінців, повкраплюваних у стіни відгалуження, яке перетворилось тут на щось подібне до кімнати неправильної форми. Стародавня лопата лежала серед камінців.
Іван Семенович зробив крок уперед, нахилився, підняв один з камінців, уважно оглянув його і зважив на руці. Потім перевів погляд на Артема:
— Це золоті самородки, друзі мої! Це поклади, знайдені колись Пронісом, ті самі більші поклади, до яких потім був загублений шлях…
— Велика скарбниця, про яку нам розповів його потомок Роніс! — захоплено додав Артем.
Геолог обвів поглядом печеру, її долівку й стіни.
— Це нечуване багатство, — мовив він враженим голосом. — Велика жила золота проходить тут. І вона розсипалась саме на цьому місці безліччю самородків… Цілий підземний золотий фонд! Друзі мої, за цим варто посилати експедиції! Я вже не кажу нічого про наукову цінність нашого відкриття, про той підземний простір, бо то вже справа археології. Стільки золота в одному місці! Стільки золота одразу!.. Друзі мої, це буде гідний внесок нашій великій радянській Батьківщині…
— Скарбниця Проніса… — тихо повторив Дмитро Борисович.
— Скарбниця, яка ждала нас тисячі років, — додав Артем.
Іван Семенович подивився ще на засипану самородками долівку:
— Товариші, давайте повертатися! Всі ми втомлені. Відпочинемо трохи, сюди ми завжди зможемо повернутися, а, крім того, треба негайно телеграфувати про наше відкриття. Артеме, голубчику, візьміть з собою два-три самородки, як зразок… щоб ця надзвичайна печера не здалася нам потім, на поверхні, сном. — Голос його був схвильований…
Вони вийшли з відгалуження. Хід вів просто до сталактитової печери. З кам’яної стіни на них дивилося зображення, дивилось обличчя скіфа. Артем пішов повільніше. Він переждав, поки товариші випередили його, і ще раз подивився на вирізьблену голову. Так, вона справді нагадувала його побратима…
— Варкан, Варкан!.. — прошепотів він засмучено.
Юнак приплющив очі. Вогнище в лісі… вони з Дмитром Борисовичем слухають розмову, палкі сперечання Роніса й Варкана… відблиски від вогнища блукають по рухливому обличчі молодого скіфа… ось Роніс пішов, Варкан залишився з ними сам… тиша… важкі непроникні хмари на неприродному підземному небі… і тихий голос Варкана, хороброго, самовідданого Варкана!..
— Артеме! Чого ви там затримались? Доганяйте! — долинув здалека голос Івана Семеновича.
Артем стрепенувся:
— Зараз, зараз, товариші!
Яскраві плями світла від карбідки стрибали по нерівному кам’янистому склепінню печери. Артем швидко наздоганяв товаришів.
1939
ЗМІСТ
Аргонавти всесвіту
1. Ракета виходить на озеро 5
2. Доповідь радянському народові 13
3. Стрибок у невідоме 25
4. Життя без ваги 32
5. Несподіваний супутник 39
6. Небесний маршрут 48
7. «Невеличкий бронтозаврик» 56
8. Що наробив метеорит 65
9. Щоденник Василя Рижка 74
10. Еліпси навколо Венери 100
11. Невідомий світ 107
12. Прапор на Венері 114
13. Хащі юрського періоду 123
14. «Василю, відгукнися!» 130
15. Потворний переслідувач 137
16. Слідами велетнів 147
17. Бійка біля ракети 154
18. Несподівана допомога 162
19. Що таке інфрарадій 169
20. Пригоди біля скелі 180
21. Над хащами Венери 192
22. Зустрічі Бориса Гуро 201
23. План з повітря 213
24. Риска зникає в хмарах 222
Епілог 235
Нащадки скіфів
Частина перша 243
1. Перша скіфська голова 243
2. Несподівана знахідка 255
3. Заповіт Проніса 264
4. Шлях під землею 276
5. Дивний світ 287
Частина друга 304
6. Полонені і віщун 304
7. В колі списів 317
8. Пропозиції старого віщуна 326
9. Два чудодії 143
10. Бронза і золото 353
11. Побратими 368
12. Бенкет старого Сколота 381
13. «Ім’ям богів і неба!» 393