Іван Семенович розсміявся:
— Я-то не забув. А от Дмитро Борисович і Ліда забули. Та й наш Артем теж уже зовсім готовий був повертатися…
— Ні, ні, я просто той… ну, забув на хвилину… — доводив Артем. — Проте не в мені справа, Іване Семеновичу. Давайте вже перевіримо все до кінця! Адже для цього треба пройти через отвір, він мусить бути зовсім близько, Іване Семеновичу!
— Згода, товариші? — звернувся до решти геолог.
Проте не варт було питати. Артем був уже біля отвору.
— Пішли!..
Артем зник в отворі, присвічуючи собі карбідкою. Іван Семенович подивився йому вслід, похитав головою:
— От, запал який! Нічого не поробиш, доведеться і нам іти слідом за ним!
За отвором відкривався новий підземний хід. Артем був уже на кілька метрів попереду. Видно було, як він оглядав стіни. І ось пролунав його переможний, радісний голос:
— Бачите? Бачите? Так, як і сказано в заповіті Проніса!
Він показував на чіткий, вирізьблений в стіні малюнок.
Це була голова скіфа. Та сама п’ята голова, про яку говорилося в пергаменті, знайденому вченими в скіфській скриньці. Глибокими рисами на камені була зображена голова скіфа в шкіряному шоломі. Обличчя дивилося кудись убік.
Але це обличчя не було схоже на ті обличчя, що їх товариші вже бачили по стінах печери. Ті, попередні зображення були страшні своєю суворістю. Цей малюнок був м’якшим, обличчя здавалося зовсім не суворим. Кого нагадував малюнок?
Першою догадалась Ліда:
— Товариші, мені ця голова нагадує… нагадує нашого бідного Варкана…
З хвилину дивилися товариші на зображення. Ще раз спогади про хороброго скіфа-друга захопили всіх. Але ось Іван Семенович сказав:
— Час, час! Ми ще встигнемо повернутися сюди… Згадати про Варкана… і навіть побувати на тому місці, де ми розлучилися з ним. Вперед, товариші!
— Так, далі! — сказав і Артем.
Він повернув у малесеньке вузьке відгалуження, біля якого було вирізьблене маленьке зображення кабана. Це теж збігалося з словами пергаменту. Але ніхто не дивився на те зображення.
Бо через кілька кроків карбідка Артема освітила надзвичайне, неймовірне видовище. Юнак спинився. Карбідка в його руці здригнулась. І так само мовчки спинились товариші.
Вузьке відгалуження несподівано розширилось. Вся долівка в ньому була засипана округлими жовтуватими камінцями. Вони тьмяно виблискували під світлом карбідки. І так само тьмяно виблискувала безліч інших жовтуватих камінців, повкраплюваних у стіни відгалуження, яке перетворилось тут на щось подібне до кімнати неправильної форми. Стародавня лопата лежала серед камінців.
Іван Семенович зробив крок уперед, нахилився, підняв один з камінців, уважно оглянув його і зважив на руці. Потім перевів погляд на Артема:
— Це золоті самородки, друзі мої! Це поклади, знайдені колись Пронісом, ті самі більші поклади, до яких потім був загублений шлях…
— Велика скарбниця, про яку нам розповів його потомок Роніс! — захоплено додав Артем.
Геолог обвів поглядом печеру, її долівку й стіни.
— Це нечуване багатство, — мовив він враженим голосом. — Велика жила золота проходить тут. І вона розсипалась саме на цьому місці безліччю самородків… Цілий підземний золотий фонд! Друзі мої, за цим варто посилати експедиції! Я вже не кажу нічого про наукову цінність нашого відкриття, про той підземний простір, бо то вже справа археології. Стільки золота в одному місці! Стільки золота одразу!.. Друзі мої, це буде гідний внесок нашій великій радянській Батьківщині…
— Скарбниця Проніса… — тихо повторив Дмитро Борисович.
— Скарбниця, яка ждала нас тисячі років, — додав Артем.
Іван Семенович подивився ще на засипану самородками долівку:
— Товариші, давайте повертатися! Всі ми втомлені. Відпочинемо трохи, сюди ми завжди зможемо повернутися, а, крім того, треба негайно телеграфувати про наше відкриття. Артеме, голубчику, візьміть з собою два-три самородки, як зразок… щоб ця надзвичайна печера не здалася нам потім, на поверхні, сном. — Голос його був схвильований…
Вони вийшли з відгалуження. Хід вів просто до сталактитової печери. З кам’яної стіни на них дивилося зображення, дивилось обличчя скіфа. Артем пішов повільніше. Він переждав, поки товариші випередили його, і ще раз подивився на вирізьблену голову. Так, вона справді нагадувала його побратима…
— Варкан, Варкан!.. — прошепотів він засмучено.
Юнак приплющив очі. Вогнище в лісі… вони з Дмитром Борисовичем слухають розмову, палкі сперечання Роніса й Варкана… відблиски від вогнища блукають по рухливому обличчі молодого скіфа… ось Роніс пішов, Варкан залишився з ними сам… тиша… важкі непроникні хмари на неприродному підземному небі… і тихий голос Варкана, хороброго, самовідданого Варкана!..
— Артеме! Чого ви там затримались? Доганяйте! — долинув здалека голос Івана Семеновича.
Артем стрепенувся:
— Зараз, зараз, товариші!
Яскраві плями світла від карбідки стрибали по нерівному кам’янистому склепінню печери. Артем швидко наздоганяв товаришів.
1939
ЗМІСТ
Аргонавти всесвіту
1. Ракета виходить на озеро 5
2. Доповідь радянському народові 13
3. Стрибок у невідоме 25
4. Життя без ваги 32
5. Несподіваний супутник 39
6. Небесний маршрут 48
7. «Невеличкий бронтозаврик» 56
8. Що наробив метеорит 65
9. Щоденник Василя Рижка 74
10. Еліпси навколо Венери 100
11. Невідомий світ 107
12. Прапор на Венері 114
13. Хащі юрського періоду 123
14. «Василю, відгукнися!» 130
15. Потворний переслідувач 137
16. Слідами велетнів 147
17. Бійка біля ракети 154
18. Несподівана допомога 162
19. Що таке інфрарадій 169
20. Пригоди біля скелі 180
21. Над хащами Венери 192
22. Зустрічі Бориса Гуро 201
23. План з повітря 213
24. Риска зникає в хмарах 222
Епілог 235
Нащадки скіфів
Частина перша243
1. Перша скіфська голова 243
2. Несподівана знахідка 255
3. Заповіт Проніса 264
4. Шлях під землею 276
5. Дивний світ 287
Частина друга304
6. Полонені і віщун 304
7. В колі списів 317
8. Пропозиції старого віщуна 326
9. Два чудодії 143
10. Бронза і золото 353
11. Побратими 368
12. Бенкет старого Сколота 381
13. «Ім’ям богів і неба!» 393
Частина третя412
14. Тікати, Артеме, тікати! 412
15. Табір у лісі 425
16. Гартакова наречена 435
17. Жалобна подорож 449
18. Клятва Варкана 461
19. Час вжити зброю! 469
20. Скарбниця Проніса 484
Редактор С. Мішура
Художники А. Бондарович, О. Фаєрчук
Техредактор А. Вовк
Коректор К. Євреїнова
В. Владко. Аргонавты вселенной. Роман. Потомки скифов. Роман.
(На украинском языке).
Бф 02841. Здано на виробництво 3/1 1952 р. Підписано до друку 1/VII 1952 р. Папір 60х84 1/ 1 6=15 3/ 4паперових, 28,67 друк. арк., 31,0 обл. — вид. арк. Зам. № 761. Тираж 30.000.
Надруковано з матриць 4-ї поліграффабрики Укpпoлiгpaфвидaву, м. Київ, у друкарні Науково-технічної книги, Укрполіграфтресту, Львів, Чайковського, 27.
Книгу повернув українському читачеві бібліограф
Микола Ковальчук (2013)