Навіть у диких джунглях Індії Борис Гуро почував би себе краще, спокійніше. І це було цілком зрозуміло. Адже всі найстрашніші мешканці джунглів були заздалегідь відомі. Можна бути готовим до зустрічі з тигром, знаючи його звички, манеру нападати тощо. Але як його бути готовим до зустрічі з незнаним чудищем, якого ти собі навіть уявити не можеш? Бути готовим до зустрічі і водночас майже не мати зброї… Хіба це можна назвати справжньою зброєю — цей іграшковий пістолет, цей кинджал? Правда, були ще дві гранати. Але — тільки дві. Головне, не було звичної автоматичної гвинтівки, яку Гуро залишив біля ракети.
Ще невеличкий підйом між велетенськими кипарисами. Гаразд, нагору навіть легше йти, ніж під гору, не треба стримуватись.
Швидкими кроками мисливець підіймався, поглядаючи на небо, яке тут було видно: кипариси росли оддалік один від одного. Його турбувало: чи скоро почне сутеніти? Правда, його прожектор працює бездоганно, а радіоколивання поширюються незалежно від дня чи ночі. Але краще йти цим лісом удень, значно краще… День на Венері майже дорівнювався земному, — він тривав трохи більше, щось із шістнадцять годин, як точно встановив Микола Петрович. За його підрахунками, доба Венери дорівнювала двадцяти семи годинам — всього на три години більше, ніж на Землі.
— Це залежить від того, що Венера повільніше обертається навколо своєї осі, — пояснив Риндін товаришам. — І земна наука буде нам дуже вдячна за ці спостереження, бо час обертання Венери був досі невідомий на Землі. Хмарна ковдра нашої сусідки не давала змоги астрономам визначити це. Існували найрізноманітніші припущення щодо цього. Досить сказати, що частина астрономів відстоювала двадцятичотиригодинну добу на Венері, а друга частина запевняла, що доба на Венері дорівнює цілому земному рокові.
Тепер Гуро шкодував, що Венера так швидко обертається навколо своєї осі. Краще було б, коли б вона оберталася куди повільніше: тоді нескоро почало б сутеніти.
Узгір’я закінчилося. Ось останні кроки вгору. Чому так світло за тими крайніми кипарисами? Невже кінчився ліс?..
Перед очима Гуро відкрилася дивна картина.
Величезне плато було вільне від лісу. Він відходив праворуч і ліворуч, він широким колом обіймав це плато ген на обрії. Тільки трава — густа зелена трава вкривала тут ґрунт, рівний і твердий. Само по собі це було дивно — поверхня Венери, вільна від лісу!
Але не це вражало на тому рівному плато.
Якісь дивні фантастичні споруди виднілися там і тут на траві, химерні, незрозумілі споруди, жовтуваті, коричневі, напівпрозорі, туманні й рухомі. Так, вони не стояли на одному місці, вони повільно пересувалися, вони підходили одна до одної, наближалися, розходилися, розламувалися і знов зростали. Це було як у казці, як уві сні!
— Та що я, сплю чи що?! — мовив вражений мисливець.
Споруди гойдалися й розпадалися, змінювали свої форми.
Здавалося, вони були складені з геометричних тіл — куль, циліндрів. І кожна така куля, кожен такий циліндр з округлими краями рухався, пересувався, чіпляючись на мить за інші і відпадаючи від них. Ось золотава споруда з довгих пухких тіл, наче з напівпрозорих ковбас. Купа цих тіл лежить на траві. І ось ця купа ворушиться, вона посувається вбік, зустрічається з купкою зеленавих кульок — і падає на них, розпадається, вкриває кульки. Ще кілька секунд — і знов виникає висока куля пухких округлих циліндрів, але немов уже товстіших. А кульки? Їх немає, вони зникли… Де вони?..
— Тварини? Але чому вони громадяться такими купами? Комахи? Не схоже… Що це таке? — питав себе мисливець, не наважуючись вийти на рівне плато з-за останнього кипариса.
Він зрозумів: кульки, зеленаві оті кульки — не просто зникли. Їх пожерли пухкі циліндри. Напали на них — і пожерли. Але як?
Рух дивних споруд не припинявся. Він був напрочуд легкий, здавалося, що всі ті кулі, циліндри і ковбаски нічого не важать, що їх вільно переносять подуви вітру.
— Поспішайте, товаришу Гуро, поспішайте! У вас може не вистачити кисню, — повторював застережливий голос Василя, — перевіряйте напрямок!
Напрямок лежить просто через це плато, від краю й до краю заселене дивними живими істотами, для яких немає назви. Обходити плато — ген-ген куди треба було б іти!.. Ні, звертати не можна. Треба йти. Кинджал в одну руку, пістолет у другу. Вперед!
Дивні істоти не звертали ніякісінької уваги на людину в скафандрі, що наближалася до них. Вони лишалися спокійними і байдужими. Та далеко не таким спокійним був Гуро.