— Добре, що ви згадали оте «майже», — зауважив Гуро.
— Жодної розвідки ми не організовували, — продовжував Сокіл. — Звідки ви довідалися і про те озеро, і про річку, і про нагромадження великих скель у вершині нашого міжгір’я?.. Звісно, я дуже радий був почути про все це. Але я людина практична і не розумію, не уявляю собі тих джерел, якими ви користувалися, рисуючи цей план.
— А ви подумайте, Вадиме, — всміхнувся Гуро.
Василь і собі замислився: справді-бо — звідки Гуро міг довідатися про все це? Навіть Микола Петрович із сумнівом подивився на мисливця:
— Я сподіваюся, ви не жартували, Борисе? — стривожено спитав він.
— Ні, ні, — весело заперечив Гуро. — Я охоче поясню все. Тільки ось, може, Сокіл догадається сам? Ану, Вадиме, доведіть свою догадливість. Це ж так просто, що не можна не догадатися.
— Мені нема чого доводити. Я не знаю. Здається, тут, на Венері, немає ще довідкових агентств, де ви могли б розпитати про все це. І карт Венери я в продажу ще не бачив. Навіть не певний, що їх устиг тут хтось скласти до нашого прильоту сюди…
Гуро голосно засміявся:
— Так, так. Я думаю, що оця карта, — він поклав руку на свій план, — поки що перша. Так таки не знаєте? Можу пояснити.
Він обвів насмішкуватим поглядом усіх товаришів і сказав:
— Що ж, на вашу думку, я даремно літав у пазурях тієї бабки? Мені ж однаково не було чого робити в повітрі. А коли людина вільна, вона завжди шукає розваги. Ото й я зайнявся тим, що роздивлявся з пташиного… чи, пробачте, бабчиного польоту, з висоти двісті-триста метрів усе, що було внизу. Виднокруг, самі розумієте, в мене був трохи ширший, ніж до того. Ну, я й бачив і міжгір’я, і ті скелі, і озеро, і річку. А з того зробив, як ви бачите, деякі висновки…
Він лукаво всміхнувся й додав:
— Не міг же я, справді, не використати такого чудового спостережного пункту! Слово честі, це було б злочином!..
XXIV. РИСКА ЗНИКАЄ В ХМАРАХ
Минали дні, і ніколи ще мандрівники не працювали з такою впертістю за весь час подорожі й перебування на Венері. Добування ультразолота відібрало всього три дні. Сокіл з допомогою Гуро підірвав велику кам’яну скелю далі й розкрив усе гніздо самородків ультразолота. Тут його було більше, ніж могли з собою повезти мандрівники.
Так само, як раніше Василь і Гуро були мобілізовані на добування інфрарадію, так і тепер вони разом працювали на покладах ультразолота. Робота значно полегшувалася ще й тим, що ультразолото не доводилося носити здалека. Адже поклади його були майже біля самого ракетного корабля.
Микола Петрович тим часом перевіряв розрахунки Гуро. Але цього було замало; треба було вивчити, річку, рівень води в ній, всі природні умови скелястої греблі, що не давала досі воді текти міжгір’ям. Залишалося нерозв’язаним головне питання: чи вистачить у річці води, щоб підняти ракету й винести її до великого озера.
За чотири дні озброєний загін вирушив у похід до горішньої частини міжгір’я. Рада аргонавтів, як жартуючи назвав загальну бесіду мандрівників Василь, вирішила:
— Не відкладаючи, вивчити нагромадження скель у вершині міжгір’я і, якщо умови будуть сприятливі, негайно зробити в скелях щілини для прототротилу. Протягом тижня мусять бути закінчені всі роботи і зроблені вибухи. Інакше взаємне положення двох планет — Землі й Венери — буде вже несприятливим для старту.
Спостереження Миколи Петровича свідчили про те, що в цьому поясі Венери незабаром мусив початися період злив. Зміна діб року на цій планеті, очевидно, нагадувала зміни під земними тропіками. Наближалася пора злив, коли з ракети просто не можна буде вийти, не рискуючи життям.
Щодня важко й сіро хмарилося небо, вже кілька разів приходили невеличкі грози.
Звичайно, на дні міжгір’я ніяка блискавка не дістала б ракету. Проте, Микола Петрович таки турбувався:
— Кожна блискавка — це не тільки красиве, ефектне видовище. Кожна блискавка — це складне й загрозливе електричне явище. Самої блискавки я не боюся. Але під час грози з’являються вільні блукаючі електричні заряди. Вони проносяться в повітрі і можуть спричинитися до неприємних несподіванок. Адже наш склад, товариші, повний інфрарадію…
— А ваше ультразолоте панцерування, Миколо Петровичу? — спитав Гуро.
— Зайва обережність ніколи не завадить, Борисе, зокрема, коли ми не знаємо остаточно всіх властивостей наших нових елементів. Хіба ми можемо передбачити, що скаже наш інфрарадій в зоні найбільшого впливу космічного проміння? Ні! Отже, треба вжити всіх заходів.
Ультразолоте панцерування було останньою ідеєю старого академіка. Риндін вирішив, що цей важкий метал може не менш, ніж свинець, екранувати від шкідливого впливу космічного проміння. А що ультразолото по своїй природі було дуже м’яке, то відповідна обробка його не завдала мандрівникам ніяких труднощів.