І ось на спині цієї велетенської металевої риби щось ворухнулося. То відчинявся верхній люк. Люди на березі змовкли. Лише радісна, урочиста музика лунала в повітрі. Зараз… зараз з’являться учасники експедиції!
Люк відчинився. Але з нього ніхто не з’являвся. Люди на березі завмерли. Стихла музика. Стало тихо — так тихо, що чути було, як хлюпочуть хвильки об металеві боки корабля.
І перед здивованими очима десятків тисяч людей з верхнього люка ракетного корабля швидко висунулася висока розсувна щогла. Вона здіймалася вище, вище… Для чого це?.. Що це буде?..
Широке червоне полотнище повільно попливло вздовж щогли вгору. Великий червоний радянський прапор з золотим серпом і молотом замаяв над ракетою, вітер розгорнув його на всю широчінь. Вітер показав усім цей радісний прапор, на якому було написано:
«Привіт Радянській Землі!»
Знов буря вигуків і оплесків пронеслася вздовж берегів, зразу ж завмираючи. Схвильовані люди забули про прапор. Вони побачили інше.
Над люком з’явилася така знайома всім сива голова Миколи Петровича Риндіна. Вітер куйовдив його волосся. Риндін підіймався на дах корабля з піднесеною на знак привітання рукою. А за ним з’явилися вже його супутники й товариші: Сокіл, який нервово поправляв окуляри, намагаючись сховати хвилювання, незмінно спокійний Гуро і сяючий Василь Рижко з радісним веселим обличчям.
І тепер уже нічого не можна було почути, ні музики, що даремно намагалася прорватися крізь ураган вигуків і оплесків, ні самих привітальних вигуків — нічого! Все змішалося, все гуло, все злилося в один суцільний могутній крик радості.
Радянська Земля зустрічала своїх героїв, відважних переможців космосу, завойовників Венери, зустрічала гідних синів радянського народу, сміливих, безстрашних аргонавтів Всесвіту!..
Харків 1935
ПІСЛЯМОВА
Роман В. Владка «Аргонавти Всесвіту» належить до категорії науково-фантастичних творів. Події, описувані в ньому, ніколи не відбувалися; більше того, треба підкреслити, що сучасний стан розвитку техніки не дозволяє реально поставити питання про здійснення великої міжпланетної подорожі протягом найближчих років. Космічний переліт людини з планети на планету був і залишається досі сміливою мрією учених і письменників-фантастів.
Чому ж ця мрія виникає знов і знов не тільки в творах світової художньої літератури, але і в численних наукових творах видатних учених? Науково-фантастичні романи Жюля Верна «Від Землі до Місяця» та «Навколо Місяця»; Уельса — «Перші люди на Місяці», «Боротьба світів»; Богданова — «Червона зірка» і чимало інших творів багатьох письменників; наукові твори російського ученого-революціонера Кибальчича, радянських учених Ціолковського та Риніна, іноземних учених Годарда, Вальє, Оберта, Гомана та інших — все це присвячене проблемі міжпланетних перельотів.
Безперечно, це пояснюється не тільки захоплюючою красою сміливої мрії про міжпланетну подорож. Головна причина полягає в тому, що безупинний розвиток світової науки щороку наближає людство до цілковитого розв’язання цієї складної проблеми. Ми сказали, що сучасний розвиток техніки не дозволяє найближчими роками здійснити міжпланетну подорож. Але зовсім не виключена можливість того, що чимало з наших молодих сучасників стануть свідками (а дехто й учасниками) перших космічних перельотів. Для такого твердження є всі підстави.
З усією відповідальністю можна сказати, що вже тепер проблема зореплавання розв’язана в своїй значній частині. Ми маємо на увазі не технічну сторону справи, а механічну й фізичну.
Численні наукові роботи, досліди та обчислення остаточно довели теоретичну можливість міжпланетних перельотів. Більш того, майже остаточно з’ясовані й принципи дії космічних кораблів. Немає сумніву, що в основі такого корабля лежатиме ракетний двигун.
І справа реального, практичного здійснення першої міжпланетної подорожі затримується тепер лише з технічного боку. В цьому окремому випадку світова техніка дуже й дуже відстала від теорії. А це відставання, в свою чергу, примушує вважати міжпланетну подорож на сьогодні лише сміливою, чарівною мрією. Бо техніці доведеться ще чимало попрацювати, щоб поставити висновки теоретичних міркувань на практичний ґрунт.
Але — згадаймо! — хіба не такою самою мрією ще років п’ятдесят тому була авіація, яка встигла за цей час стати для нас повсякденною дійсністю? Немає жодного сумніву, що наше майбутнє перетворить на таку саму дійсність і міжпланетні перельоти. Прийде день, коли людство побачить в небі ракетні космічні кораблі, які полинуть до далеких світів, як полинув у романі В. Владка поки що фантастичний міжпланетний корабель академіка Риндіна і його супутників.