Выбрать главу

Микола Петрович поглянув на товаришів, немов демонструючи їм своє здивування з такої відповіді. Потім перевів погляд на Рижка. Той тримав голову сміливо піднесеною.

— Правильно, — повторив Риндін, задоволено погладжуючи борідку. — Тепер скажіть, чому дорівнює діаметр Венери?

— Дванадцять тисяч шістсот кілометрів.

— Швидкість руху Венери по орбіті?

— Тридцять чотири і вісім десятих кілометра на секунду.

— А Землі?

— Двадцять дев’ять і сім десятих кілометра на секунду, — випалив Рижко знов як з кулемета.

— М-да… — хитнув головою Риндін і рішуче промовив: — Більше запитань не маю. Досить!

Тепер виступив Сокіл. Він поправив свої окуляри, зиркнув з-під них на юнака й запитав:

— Чи не доводилось вам чути щось про висоту атмосфери на Венері? Що ви можете сказати з приводу цього?

— За непевними даними, які ми мусимо остаточно перевірити, атмосфера Венери трохи густіша, ніж атмосфера Землі і тому мусить бути вищою від земної. Але я не вживав би виразу «висота атмосфери», бо, на мою думку, певної межі між найрозрідженішими шарами атмосфери і так званим ефіром не існує. Принаймні, практично.

Гуро всміхнувся: просто ріже цей хлопець!.. Тим часом Сокіл дав дальше запитання:

— Атомна вага радію?

— Двісті двадцять п’ять і дев’яносто п’ять сотих.

— Який геологічний період ви знаєте між тріасовим і крейдяним?

— Юрський геологічний період, — блиснув очима Рижко.

Сокіл махнув рукою:

— Нічого не можу зробити!.. Може ви, Борисе, щось знайдете у нього? Я зі свого боку змушений визнати, що цей громадянин дещо знає з хемії та геології.

Але Гуро, попихкуючи люлькою, лише всміхнувся:

— Немає в мене до нього запитань. Є тільки одна невеличка перевірка. Ось вона. Ви знаєте, хлопчику, що це таке?

Він витяг з кишені маленьку річ, що нагадувала пістолет, але без курка. Рижко уважно оглянув цю блискучу нікельовану річ, що лежала на широкій долоні мисливця. Потім він підвів зраділі очі на Гуро й відповів:

— Такого ще не доводилося бачити. Це, мабуть, якийсь пістолет — електричний або пневматичний.

— Молодець!

Міцна рука Гуро потиснула руку Рижка.

— Молодець! Так і є. Це електричний пістолет. От зараз…

— Почекайте, Борисе, — втрутився Сокіл. — Але навіщо він вам, цей пістолет, у ракеті?

— Навіщо ми маємо в ракеті бібліотеку з наукових книжок і довідників? — відповів запитанням на запитання Гуро.

— Ну, бібліотеку, щоб освіжати в пам’яті різні речі… щоб було де довідатися в разі потреби. Теж, порівняли до пістолета!

— Порівняв, бо пістолет мені так само необхідний, як вам той чи інший довідник. Справжній спортсмен-стрілець ніколи не поминає нагоди, щоб потренуватися. Треба, щоб рука ніколи не відвикала тримати зброю. Я й вас із Миколою Петровичем примушу тренуватися в стрілянні, — відповів серйозно Гуро. — Але про це потім. Ану, хлопчику, ходім. Ось тобі мішень.

Він прикріпив до стіни паперову мішень.

— Стріляй. Маєш десять пострілів. От, звідси, від цієї стіни. Рівно п’ять метрів. Ану, побачимо, який з тебе ворошиловський стрілець!

Василь узяв пістолет. Гуро з цікавістю стежив за його рухами. Здавалося, юнак і трохи не почуває себе ніяково, немов саме такого прийому він і сподівався від складу міжпланетної експедиції. Він став на вказане йому місце, ще раз уважно оглянув пістолет. Підвів очі на Гуро:

— Ви його пристрілювали, товаришу Гуро? Бо, розумієте, це ж дуже небезпечна річ — складати іспит зброєю, яку до того жодного разу не тримав у руках…

— Стріляй, стріляй, — заспокоююче відповів мисливець. — Можу запевнити тебе, якщо не влучиш — пістолет не буде винний. Я його добре знаю. Пристріляв.

Рижко, не поспішаючи, старанно прицілився. Всі уважно стежили за ним: хлопець складав останній іспит.

— Клац! — Маленька кулька врізалась у чорне яблучко мішені. Але в ту ж мить і сам Рижко різко хитнувся і ледве втримався на місці, схопившись за дерев’яне поруччя.

— Ой! — скрикнув він. — Який сильний відбій!.. Ну й штовхнуло!

Риндін весело засміявся:

— Ні, друже мій, не відбій. Правдивіше, відбій, тільки не звичайний, а властивий нашому невагомому світові. Куля штовхнула і пістолет і вас з такою самою силою, з якою вона відштовхнулася сама. На Землі ви б не помітили цього, а тут — бачите, який штовхан… Це тому, що ви нічого не важите. На щастя, маса вашого тіла дуже велика порівнюючи з масою кулі. Інакше вас відкинуло б до самої стіни і навіть могло б дуже вдарити об неї… Ану, до речі, ще одне запитання: що треба зробити, щоб надалі уникнути такої неприємності?