— 234,5° — 144° = 89,5°, — відповів Василь. — І ми не влучимо в Венеру, — додав він по паузі. — Факт! Шкода… Ракета буде на «В2», а Венера аж на «Вх»…
Риндін усміхнувся:
— Нічого, є вихід. Щоб здійснити переліт з Землі до Венери і влучити в нашу сусідку, треба вилетіти з Землі саме тоді, коли Венера перебуває на своїй орбіті на 234,5° — 180° = 54,5°, рахуючи в напрямі руху обох планет. І тоді за 146 днів Венера опиниться саме в точці «В2», куди тим часом примчить і наша ракета, як це показує пунктирна лінія півеліпса. А Земля тим часом відстане, вона долетить по своїй орбіті лише до точки «З2». Зрозуміло?.. Земля відстане від Венери на 36°. Так?..
— Цілком, Миколо Петровичу. Ми вилетіли з Землі в той день і годину, коли Венера відстала від Землі на 54,5°, і рисунок вказує це: в час вильоту ракети Земля була в точці «З1», а Венера в точці «В1» Факт! Все гаразд. Спіймаємо Венеру за хвіст!..
Василь аж у долоні заплескав сміючись: такою веселою здавалася йому його власна думка про хвіст Венери. Але він відразу ж додав:
— Ми летимо, як комета. Дуже добре. Шкода тільки, що в нас немає такого красивого хвоста, як у комети. Було б на що подивитися з Землі.
Але Риндін заспокоїв його:
— На небі й без того є на що подивитися. От, хіба не прекрасне видовище?
Він показав рукою на екран перископа. Справді, це була феєрична, захоплююча картина.
З-за великого жовтувато-рожевого, вкритого блискучими білими плямами хмар диска Землі, що сяяв на чорному небосхилі, повільно випливала срібляста кулька. Щойно було видно лише край її, а ось вона вже випливла наполовину. Срібляста кулька поспішала, немов намагаючись відірватися від великого диску Землі. На кульці було добре помітно химерні візерунки, такі знайомі кожній людині.
— Місяць!.. — радісно скрикнув Василь.
— Так, Місяць, — схвильовано прошепотів і Риндін.
Незмінний супутник Землі, схований до того за жовтувато-рожевим її диском, линув в ефірі по своїй орбіті навколо планети. Ось він остаточно відірвався від диску Землі і поволі почав віддалятися від нього. Так здавалося нашим спостерігачам. Звісно, це був звичайний рух. Місяць просто рухався, як і завжди, навколо Землі. Але не можна було позбутися враження, що Місяць вирішив нарешті покинути свій звичайний шлях і податися від Землі у безкраї простори Всесвіту…
Як зачарований, стежив Василь за цим дивним видовищем. Йому не хотілося говорити. Його широко відкриті очі не відривалися від екрану. Він згадував, як цілими годинами просиджував біля телескопа обсерваторії, де працювала його мати, спостерігаючи небесні світила. І тоді він, мабуть, найбільше любив роздивлятися на Місяць, розглядати різко окреслені обриси його гір і долин, що ховалися в густих чорних тінях. Але ніколи раніше, навіть через найбільший телескоп обсерваторії йому не доводилося бачити срібний Місяць таким прекрасним, як зараз. У телескопі Місяць завжди нерухомо й мертво висів поміж зірок на синявому фоні неба. Іноді, здавалося, він здригався. Василь знав: це залежало від коливання повітря земної атмосфери. І цілком зрозумілим було твердження, що Місяць і сам мертвий, що на ньому, на його срібних горах і в чорних долинах немає і не може бути життя. Місяць здавався тоді Василеві холодною, наскрізь промерзлою скляною кулею, яка аж потріскалася від страшенного морозу.
І зовсім не так було тепер. На екрані перископа Місяць не здавався вже мертвим. Можливо, таке враження залежало від того, що він був близько від Землі, він не висів самотньо в небесному просторі. Проте, коли б тепер хтось став запевняти Василя в наявності життя на Місяці, — юнак ладен був би не те щоб повірити такій людині, але все ж обговорити це питання. А це свідчило вже про певне зрушення думок Рижка.
Та ось Місяць немов застиг. Його рух уповільнився. Це закінчувався своєрідний ефект випливання срібного супутника Землі з-за її великого диска…
Риндін щось записував у книзі спостережень. Вчений не втрачав жодної хвилини, жодного спостереження не лишав не занотованим у щоденнику подорожі. Проте, цього разу було б що записати навіть і звичайному спостерігачеві: вперше в історії людства працівник науки бачив не з Землі, а з Всесвіту, як сходить Місяць!..
Василь Рижко дивився, як на чистій до того сторінці книги один по одному з’являлися рядки записів. Він думав: який цікавий і цінний матеріал являтиме собою ця книга після подорожі, коли її вивчатимуть на Землі. І як шкода, що ті вчені не зможуть на власні очі побачити те, що він з Миколою Петровичем щойно бачив на екрані. Академік Риндін, немов угадавши його думки, відірвався від записів і сказав: