— До речі, треба змінити касету плівки. Василю, дивіться, як я це робитиму. Вам треба навчитися самостійно міняти касети, це ввійде до ваших обов’язків.
— Моїх обов’язків? — здивовано повторив Рижко.
— Звичайно. У кожного з нас є свої обов’язки, своя робота в нашому ракетному кораблі.
— Миколо Петровичу, я… — Василь не знаходив слів.
Адже вінцем його мрій було взяти участь у роботах експедиції. Микола Петрович помітив радість юнака:
— Гаразд, гаразд! От, перед тим, як вирішити, що саме ви робитимете взагалі, я думаю доручити вам обслуговування деяких апаратів. Насамперед, автомата, який фотографує небо.
Кількома словами Риндін пояснив Рижкові, як міняти касети з плівкою, що закладалися в апарат. Василь намагався запам’ятати кожне слово.
— Миколо Петровичу, виходить, що автомат зафотографував той чарівний вихід Місяця з-за Землі? — запитав він, коли Риндін закінчив свої пояснення.
— Звичайно. Ми дивилися, а автомат тим часом робив своє діло. І тут, у цій бляшанці, наслідки його роботи: двадцять п’ять метрів знятої плівки. Це буде непогана частинка великого фільму про космічну подорож, який ми покажемо нашим друзям, повернувшись на Землю… До речі, друже мій, як ставитиметься ваша сім’я до вашого зникнення?
Запитання Миколи Петровича було зовсім несподіване. Василь помітно збентежився: він весь час намагався не згадувати про це. А тут треба так руба відповідати!..
— Бачите, друже мій, — продовжував Риндін, — я уявляю собі, як я сам турбувався б, коли б раптом зник мій син. Невже ваша сім’я так-таки нічого й не знає про ваші наміри, про ваші думки?
— Ні, Миколо Петровичу. — Василь вирішив розповісти все цілком щиро й одверто. — Якщо мати досі нічого не знала, то тепер вона вже все знає. Я залишив дома листа, в якому з’ясував усе. Крім того, моя сестра… ота сама, що з нею ми були на березі озера, коли ракетний корабель виводили на воду, вона знає. Я говорив їй. Вона весь час боялася, радила мені… кинути цю думку. Ну, тепер вона, напевне, вже все розповіла матері. А мати моя хороша, вона все зрозуміє… вона завжди розуміла мене…
Микола Петрович дивився на Рижка своїм спокійним теплим поглядом: так, так, мабуть у цього юнака й справді непогані взаємини з сім’єю… тільки навряд чи мати його так спокійно поставиться до цієї звістки.
— Що ж, — сказав він нарешті, — будемо сподіватися, що ваша мати й цього разу зрозуміє вас, хлопче. А тепер ось що. Ідіть, друже мій, до каюти. Якщо Гуро й Сокіл ще не прокинулися, збудіть їх, хай приведуть себе в порядок. Треба починати роботу. Поснідаємо — і до роботи. Хочете їсти?.. Чи, може, тренуватиметеся далі?
Василь зашарівся. Він таки вирішив продовжувати своє голодне тренування, але водночас почував, як страшенно хочеться йому їсти. Безпорадно він похилив голову.
— Нічого, нічого, — всміхнувся Риндін. — Більше не нагадуватиму. Ідіть. Коли все буде готове, покличте мене. Я теж хочу їсти.
А коли Василь зник за дверима рубки, Микола Петрович лагідно подивився йому вслід і тихо сказав:
— Гарний хлопчина!.. Ха-ха, голодне тренування!.. Ну й вигадав!
І він знов заглибився в книгу спостережень.
VII. НЕВЕЛИЧКИЙ БРОНТОЗАВРИК
Від самого ранку в ракетному кораблі закипіла робота. І Сокіл, і Гуро дуже зніяковіли, побачивши, що старий академік прокинувся раніше, ніж вони, і раніше почав працювати. Адже і в них було досить роботи.
Кожен з учасників експедиції мав свої серйозні, заздалегідь обмірковані і розподілені завдання. Всі астрономічні спостереження мусив провадити Микола Петрович, як командир корабля. Він стежив за курсом ракети, перевіряв, чи не змінює вона свого напряму під впливом яких-небудь космічних сил. Це була дуже складна робота, що забирала майже весь час Риндіна. Він відривався тільки для того, щоб поїсти, та й то після того, як Василь нагадував йому кілька разів. Лише півгодини після обіду він погоджувався витрачати на розмови, на відпочинок. Дисципліна насамперед — таке було гасло старого вченого.
Сокіл провадив дослідження інтенсивності космічного випромінювання. Загадкове проміння, що пронизує геть усе, проміння, що лине з безкраїх глибин космосу, досі залишалося невивченим наукою. Численні експедиції під землею, під воду, в повітря, в стратосферу, дослідження в шахтах і печерах, підводних човнах, у батисферах, які занурювались на сотні й навіть на тисячі метрів під поверхню океану, стратостатах, що допомогли людині в часи подорожі Риндіна опанувати висоти аж до сорока тисяч метрів над поверхнею Землі; нарешті, останні надвисотні польоти в радянських стратопланах — чудесних літаках, що в межах атмосфери й початку стратосфери рухалися з допомогою звичайних моторів і пропелерів, а дістаючись на висоту від двадцятьох до п’ятдесятьох тисяч метрів, летіли вже як ракетні кораблі, — все це не дало науці остаточних висновків про природу космічного проміння. Відомо стало лише, що космічне проміння стає тим інтенсивніше, чим вище над рівнем моря, у висотах далекої стратосфери, провадити його дослідження.