— Неправда, я такого не казав! — спалахнув Сокіл.
— Так я ж про вас не казав. Я про одного мого знайомого…
— Досить натяків, шановний товаришу Гуро, якщо можна ваші незграбні вибрики назвати натяком. Так, учора я ще не вирішив остаточно. Для вас, бачите, питання про археоптерикса нічого не важить. Ну, що вам той археоптерикс?.. Зайва куля з вашої рушниці та й годі.
— Не заперечую. Може, археоптерикс навіть менш цікавий, як об’єкт для пострілу, ніж якась інша тваринка, — покірно погодився Гуро.
— А для геолога це питання має надзвичайну вагу. Що таке, зрештою, археоптерикс? Ну, скажіть!
Гуро, що непогано розумівся на палеонтології, тоненько всміхнувся:
— Хм… ну, такий собі птах… з отих ваших страховищ якоїсь там мезозойської чи плезозойської ери…
— Ха-ха-ха!.. — зареготався геолог. — Як ви кажете? «Плезозойської» ери? Ой, не можу! Ха-ха-ха! Любий Борисе… ой, не можу, не можу, ха-ха-ха!.. Любий Борисе, ви гадаєте, що від імени тварини плезіозавра можна виводити назву ери? Плезозойська? Ні, ви трошки помиляєтеся… Ой, насмішив!..
Тепер розсердився Гуро.
— Я не гірше, ніж ви, розуміюся на назвах усяких там ер, — сухо зауважив він. — Тільки зараз вони мене мало цікавлять. Моє діло — влучати без промаху, коли мені чи вам зустрінуться потвори першої-ліпшої ери. А якої саме ери буде та потвора, — то ваше діло. На те ви й геолог.
Микола Петрович побачив, що йому час устряти в розмову, яка набувала небажаної гостроти. Він лагідно зауважив:
— На вашому місці, Вадиме, я не звертав би уваги на випадкову помилку. Цілком ясно, що Борис лише помилився. Зрозуміло, що він хотів сказати не «плезозойська» ера, а «палеозойська». Правда, Борисе?
— Мгм… — трохи непевно погодився Гуро, не дивлячись убік свого геологічного ворога — Сокола.
Микола Петрович потамував усмішку і закінчив:
— А вам, Вадиме, крім того, не завадило б визнати, що й досі ви не почали вправлятися в стрілянні. Роблю вам зауваження. Ви мусите навчитися стріляти не гірше нашого юнака за час подорожі. Це конче потрібно.
— Я навчуся, Миколо Петровичу, — ніяково відповів Сокіл, відвертаючися від Гуро, що враз повеселішав.
— Так… І ще, я думаю, Вадиме, значно приємніше було б, коли б ви обґрунтували нам вашу думку про археоптерикса. Забудьте на хвилинку всі суперечки і з’ясуйте. Це буде корисно всім нам, зокрема нашому юному товаришеві. — І він поглянув у бік Василя.
— Наш юний товариш, — відповів Сокіл, протираючи окуляри, — знає багато дечого не гірше від старших. Ми з ним розмовляли вже і, якщо ви хочете лекційної бесіди, Миколо Петровичу, то дозвольте перше слово надати саме йому. Він упорається з цим завданням, смію вас запевнити. І навіть без… без «плезозойської» ери, — не стримався таки він додати.
Гуро зневажливо змовчав. Риндін помітно зацікавився:
— Ви так думаєте, Вадиме? Ану прошу, Василю. Ми слухаємо.
Рижко зашарівся. Чомусь це нагадало йому іспити. Саме так, такими словами звернувся колись до нього викладач на іспитах, коли він закінчував школу: «прошу, прошу, ми слухаємо!» Ну що ж, коли слухаєте, то слухайте! Василь Рижко задніх ніколи не пас. Зараз він покаже!
— Це, значить, про геологічний час? — запитав він на всякий випадок Сокола.
І, діставши потвердження кивком голови, заговорив:
— Історію нашої Землі ділять на два часи: догеологічний, цебто — неймовірно довгий період космічного розвитку нашої планети, і геологічний. Цей останній розподіляється на ери, ери розподіляються на періоди, періоди на епохи. Найстародавніші ери — архейська і еозойська. Вони не залишили нам майже ніяких ознак життя тварин чи рослин. Наші знання про розвиток життя починаються лише з палеозойської ери, з найпершого її періоду — кембрійського. За ним ішли — девонський, кам’яновугільний та пермський періоди тієї ж самої палеозойської ери. Після цього почалася мезозойська ера з її періодами: тріасовим, юрським і крейдяним. Далі — кайнозойська ера. Це вже наша ера. Її періоди — третинний і четвертинний. Все.
Він спинився, захекавшись, як після швидкого бігу. Сокіл весело заплескав у долоні:
— Ну, що я вам казав, Миколо Петровичу? Хіба не чудесно розповів? Стисло, конкретно і без помилок. А тепер можу дещо додати й я. Між іншим, це зокрема буде цікаво і для Бориса…
Гуро пихнув люлькою.
— Ні, ні, я не про те, — лагідно пояснив Сокіл, — я про своє. Ви вже знаєте, що Венера настільки молодша від Землі, що там мусить зараз бути, за нашими розрахунками, щось подібне до земної мезозойської ери. Чому саме так — цілком ясно. Всі спостереження, що провадилися з метою вивчити атмосферу Венери, довели, що наша сусідка завжди укутана в суцільну ковдру хмар — від полюса до полюса. Це вказує на бурхливе паротворення на її поверхні. Далі, останні дослідження щодо складу її атмосфери показали дуже своєрідну картину. Я нагадаю вам трохи про це. Пам’ятаєте, Миколо Петровичу, про нашу бесіду з тим американцем Артуром Аделем?