Коротка, насичена якоюсь тривогою пауза примусила здригнутися всіх. Так, може бути й інше… Невідомі небезпеки чекають відважних мандрівників у незнаних просторах космосу; що чекає на них на далекій сусідці Землі?..
— Проте, ми певні, що виконаємо наші завдання. Цього вимагає наш Великий Радянський Союз, наша велика Батьківщина. Для чого ми покидаємо завтра нашу стару планету, для чого подаємося ми у безмежні простори Всесвіту? Відповідь дуже коротка, всього два слова: корозія і енергія. Спочатку про перше, про корозію. Що це таке? Як ви знаєте, корозією називається хемічне руйнування металу під різними впливами. Іржа на залізі, зелений оксид на міді — все це корозія. Це великий злодій, що краде у нас неймовірну кількість металу. Ми втрачаємо щороку близько сорока процентів, мало не половину того металу, що встигаємо здобути протягом року. Ми боремося з корозією, ми винаходимо різноманітні стійкі стопи металу, — з нікелем, з хромом тощо. Але цього мало. Злодій однаково краде метал. І ми хочемо остаточно перемогти його. Як?..
Академік Риндін оглянув притихлу залу.
— Згадайте відому таблицю елементів великого хеміка Менделеєва. І, згадавши її, ви відразу побачите, що вона, в її сучасному вигляді, якось несподівано обривається на елементі номер дев’яносто два, на урані. Елементів, важчих від урану, на Землі досі знайти не пощастило. Але — чи можна з цього зробити висновок, що таких надважких елементів не існує взагалі? Ні. Вчені вже давно мріяли про можливість розширення таблиці Менделеєва. Дехто навіть висував недвозначну думку про те, що надважкі елементи мусять існувати в природі Всесвіту. Чому ж їх не знайдено? Тому, що, як ми знаємо, деякі елементи самі повільно розкладаються (це стосується до радіоактивних елементів), деякі ж із них є на Землі в надто малій кількості, або в зовсім неприступних для людини сферах земної кулі, скажімо, в її розпечених надрах. Подивіться сюди!
У блискучому світлі зі стелі спустилося велике полотнище, на якому кожен міг пізнати знайомі графи таблиці Менделеєва. Але таблиця мала все ж трохи незвичайний вигляд. Її рівні рядки не закінчувалися ураном, елементом номер дев’яносто два. Ні, ці рядки продовжувалися далі й нижче, в їхніх клітках виднілись умовні позначення ще невідомих нових елементів. Академік показав на ці позначення:
— Дивіться! Ми продовжили цей ряд елементів. Поминемо деякі з них, вони зараз нецікаві нам. Але ось ми дійшли до елементу номер дев’яносто сім. Ось тут, ліворуч, під незаповненою ще кліткою елементу номер вісімдесят сім. Гляньте уважно: ще вище, одним лише рядом вище, ви побачите клітку золота, клітку елементу номер сімдесят дев’ять! Які висновки ми можемо зробити відносно властивостей цікавого для нас елементу номер дев’яносто сім? За загальними даними, цей елемент мусить повторити в собі властивості золота, тільки всі ці властивості в ньому мусять бути виявлені значно яскравіше. Ми маємо всі підстави гадати, що це — найблагородніший метал, який не тільки сам не піддається корозії, але й врятовує від неї всі інші метали, якщо його домішати до них у найменшій кількості. Оце — наша можлива зброя проти корозії, цей надзвичайний елемент номер дев’яносто сім, який ми умовно називаємо ультразолотом.
По залі пролинув тихий гомін. Ультразолото!.. Таємничий, загадковий метал… Чи не про нього колись мріяли стародавні алхеміки? Адже вони намагались знайти свій «філософський камінь», за допомогою якого можна було б перетворювати на золото всі інші метали… І саме ультразолото дає, як каже академік Риндін, можливість надавати всім металам властивості благородного золота — не піддаватися корозії…
— Проте — де взяти цей уявлюваний елемент, це ультразолото? Досі, як я сказав, нам не пощастило знайти його на нашій Землі. Ми можемо лише припустити, що ультразолото ховається від нас десь у глибині землі, в її розжарених надрах. Дістати його звідти ми не можемо, навіть озброївшись усією нашою сучасною технікою.
Аудиторія відповіла глибоким зітханням: не можемо!..
— Облишмо на хвилину ультразолото. У нас є ще одна велика загроза. Це — нестача енергії. Ми витрачаємо надто багато енергії. Ми витрачаємо її в формі вугілля, нафти, торфу тощо. Правда, ми використовуємо ще біле вугілля — енергію води, блакитне вугілля — енергію вітру, використовуємо вже жовте вугілля — енергію сонячного проміння. Проте, всього цього не досить. Ми прагнемо використати енергію, що звільняється при розкладі атомного ядра. Але це надто складне завдання. Енергія атомного ядра звільняється так швидко, таким блискавичним вибухом, що ми ніяк і досі не навчимося використовувати її. Є ще один вид енергії — енергія чудесного елементу, що весь час руйнується сам і звільняє енергію, — радію. Але її ми так само неспроможні використати для наших енергетичних потреб, бо радій розкладається надто повільно — і ми не знаємо способів прискорити його розкладання. Енергію радію ми використовуємо лише для потреб медичних. Де ж знайти нові джерела енергії?