Академік Риндін усміхнувся і знову вказав на велике полотнище з таблицею Менделеєва.
— Отут! Ось, щоб не перелічувати елементи, уявимо собі, що ми продовжили і цей додатковий ряд, на початку якого стоїть позначення нашого ультразолота. Закінчивши його, ми знов повертаємось назад і тут, на другому місці зліва, якраз через один ряд від радію, ми знаходимо клітку уявлюваного елементу номер сто шість. Що це за елемент, який ми називаємо умовно інфрарадієм? Знов-таки, ми знаємо, що, за загальними законами, цей елемент мусить повторити властивості радію, тільки виявити їх значно яскравіше. І от ми вважаємо, що наш, уявлюваний поки що, інфрарадій — це наймогутніше джерело енергії. Так! Інфрарадій мусить виділяти енергію в мільйони разів повільніше, ніж зруйноване атомне ядро, але в сотні тисяч разів бурхливіше, ніж радій. Ми вирахували: однієї десятої частки грама інфрарадію вистачить на те, щоб живити енергією великий завод протягом десяти років!
Глибока напружена тиша була відповіддю на сміливі твердження академіка Риндіна.
— Але й цей елемент, на превеликий жаль, нам і досі не пощастило знайти. Чи є він на Землі взагалі? Ми не знаємо. Можливо, він уже цілком встиг розкластися за мільйони років існування нашої старої планети. Але, можливо, що він, як і ультразолото, теж захований глибоко в розжарених надрах нашої Землі. Чи не він саме й підігріває досі ці надра? Цього ніхто не знає. Проте — ось факти. Коли ми припустимо, що уявлювані нами елементи номер дев’яносто сім і сто шість сховані від нас у глибинах земної кулі, то ми примушені визнати, що дістати їх звідти сучасна техніка неспроможна. І від такої думки можна було б впасти в одчай. Адже нам неприступні саме найдорогоцінніші елементи, один із яких дав би нам остаточне визволення від потреби платити велику щорічну данину нашому ворогові — корозії, а другий — був би нам новим, наймогутнішим джерелом енергії.
Академік Риндін випив води. Його велетенський силует заколивався. Очі цілого світу стежили за його рухами по екранах телевізорів.
— Але не така наша радянська наука, щоб зупинитись і скласти зброю. Гаразд, ми не можемо поки що знайти ці елементи в глибинах нашої Землі. Але — чому б не пошукати їх у Всесвіті? Адже є планети, молодші від Землі. На них інфрарадій, можливо, не встиг ще настільки розкластися, як на Землі, він не сховався так глибоко. Адже всі планети нашої Сонячної системи народилися з однієї первісної велетенської вогненної кулі. Хемічний склад їх мусить бути однаковий — чи майже однаковий, пропорціонально віку планет і зв’язаному з ним процесу розкладання елементів. Найкраще зберегтися всі елементи мусили б на Сонці, нашому розжареному сяючому світилі.
Нове полотнище спустилося зі стелі. Тепер на ньому барвисто грали спектри — довгі різнобарвні смужки, на яких яскраві кольори переходили один в один красивою веселкою.
— Насамперед, наша радянська наука вирішила перевірити свої припущення на Сонці. І новий спектральний аналіз відкрив нам, що ці елементи — і ультразолото, і інфрарадій — є на Сонці. Це сталося точнісінько так, як свого часу з елементом гелієм. Адже ви знаєте, що наука за допомогою спектрального аналізу знайшла спочатку цей елемент на Сонці, і вже потім на Землі. Тому й названо цей елемент гелієм, бо стародавня грецька назва Сонця — Геліос. От, в такий саме спосіб, з допомогою удосконалених спектроскопів, ми встановили, що ультразолото та інфрарадій є на Сонці. Але — хіба ми можемо навіть мріяти про те, щоб узяти їх колись з бурхливої, клекочучої вогнем велетенської кулі центрального світила нашої системи? Думки про це були б безглуздою фантастикою. Ми ж із вами — люди реальні, ми мріємо лише про те, що можна здійснити, чого можна досягти хоча б найсміливішими діями. І ось ми задумалися над новою проблемою. Наші дорогоцінні елементи можуть бути на інших планетах — чи є вони там?
У паузі було чути, як хтось нервово закашляв.
— І ми встановили, що вони є на інших планетах! Насамперед, на нашій найближчій сусідці — Венері. Вона молодша від Землі, вона зберегла ці елементи в зовнішніх своїх шарах. Ви всі чули про загадкове блакитнувате сяйво, що обгортає час від часу Венеру. Століття вчені не могли розв’язати загадку цього сяйва. Але ми знаємо спектр інфрарадію. І ми встановили, що це сяйво є наслідком бурхливого випромінювання інфрарадію. Ми розкрили цю таємницю нашими радянськими спектроскопами за допомогою потужних тристадюймових рефлекторів. Ми знайшли в цьому таємничому досі випромінюванні так само сліди газоподібних сполучень ультразолота. Ми впевнено кажемо: так, наші уявлювані елементи є на Венері! Ми продовжили нашу думку: якщо вони там є, — ми, радянські вчені, мусимо їх дістати!..