Ось він, Василь, ще маленький, заліз до шафи, де лежали спогади про батька, його речі. Ніхто не помітив цього, і за п’ять хвилин маленький Василь з’явився перед родиною в будьонівці і з шаблею, що тяглася вслід за ним по підлозі. І як він проливав сльози, коли мати відібрала в нього ці надзвичайні речі!..
І вдруге він плакав гарячими сльозами, коли з матір’ю побував у мавзолеї Леніна. «Мамо, невже Ленін ніколи не встане?» — запитав маленький Василь. І, почувши відповідь, гірко заплакав: йому так хотілося, щоб Ленін був знову живий!
Іспити в школі. Василь — відмінник. І раптом, відповідаючи, він забув формулу води. Неможливо, по-дурному смішно, але забув і не міг згадати, аж доки викладач, зрозумівши, що хлопець хвилюється, — відпустив його на місце на хвилину. А згодом — як блискуче Василь довів свої відмінні знання!
Маруся… його чорноока приятелька, разом з якою він обмірковував можливості своєї подорожі в міжпланетному кораблі Риндіна… тепер вона, напевне, згадує про нього, мила, дорога Маруся…
Всього кілька секунд — і стільки спогадів, стільки думок!.. І раптом Василь почув різкий звук пострілу. Юнак здригнувся: це мариться йому, мариться…
Але слідом за тим пролунав другий постріл, зовсім близько біля його голови. Чи то був уже не постріл, а вибух? Дике ревіння відповіло на це.
Допомога? Звідки? Хто?
Рвучким рухом Василь підвів голову, але зразу ж таки похилив її назад. Бо він пізнав спокійний, владний голос Гуро:
— Юначе, не ворушитися! Лежати так само, як лежав досі. Жодного руху. Я впораюся сам.
Гуро вже сидів на виступі, що звисав у верхній частині печери, на протилежному її боці. Він тримав у руках свою коротку автоматичну гвинтівку, з якої ще тяглася тонесенька цівка диму, помітна в яскравому промені електричного прожектора, скерованого вниз. Униз-таки дивився й мисливець.
Страшний велетень, що вже заніс над Василем лапу, безпорадно помахував тепер нею в повітрі. Власне, це була вже не та лапа, яку бачив перед тим Гуро. Спритний мисливець за якусь долю секунди прицілився, вистрелив і розтрощив лапу потвори. Розривна куля його гвинтівки натрапила на опір і довела, на що здатні ці малесенькі снаряди. Товстий шар твердої оболонки лапи був пошматований; мускули висіли на ниточках жилок. Потвора люто ревла; мабуть, їй було знайоме почуття болю.
Вона вагалася. Ось щойно перед нею був ворог, який стріляв. Тепер цей ворог лежить нерухомий, мабуть — мертвий. А небезпека виринула з іншого боку. Що то за небезпека ще? І чому не діє лапа?
Безтямними очима потвора шукала цю другу напасть, забуваючи про першого ворога. Її довгі вуса, мов обнюхуючи повітря, швидко рухалися й звивалися. Саме цього й хотів Гуро.
— Ану, подивись сюди. Я тут, тут, голубонько; іди, нападай на мене, — бубонів Гуро крізь зціплені зуби, — іди, іди сюди. Та ось я де.
З останніми словами він скерував на потвору яскраве проміння свого прожектора. Потвора ревнула і рішуче повернулася до Гуро, остаточно забувши про Василя. Вона повільно посувалася через печеру, не зводячи з мисливця лютих очей. Очевидно, їй заважали поранені лапи; страховище пересувалося, тягнучи за собою довгий, важкий тулуб.
— Сюди, сюди, отак, ближче, — повторював Гуро. — Василю, друже, можеш тепер дивитися. Тільки не висувайся з-за брили, бо я боюся зачепити тебе. Як себе почуваєш?
Василь підвів голову і визирнув. Він побачив гострий, як ніж, промінь прожектора, що, здавалося, з’єднував темну постать на високому виступі і велетенську потвору, яка плазувала до того виступу.
— Так що ж ти не відповідаєш? — знову долинув до нього спокійний голос Гуро. — Як почуваєш себе? Чи розучився розмовляти, га?
Василь здивовано поглянув на темну постать на виступі: який спокій, яка байдужість!.. Готуватися до бійки з такою потворою і спокійно розмовляти, немов сидячи десь на балконі…
— Все гаразд, товаришу Гуро, тільки ось ця тваринка ледве не поставила крапку на моїй біографії, — відповів він, намагаючись потрапити в тон розмовцеві.
— А ось ми зараз, навпаки, поставимо крапку їй, — весело відгукнувся Гуро. — Як ти завжди говориш? Факт?..
— Факт, факт, — ствердив Василь. — Але як же ви поставите ту крапку? Ви обережніше, вона, ця тварина, той…
— А ось побачиш. Ну, ти, ворушись!
Останні слова мисливця стосувалися вже потвори, що, підплазувавши до стіни, спинилася. Виступ затулив від неї постать ворога. Вуси обмацували стіну, одна лапа щосили шкребла стіну, відриваючи велике каміння й скидаючи його вниз.