Василь не стримав вигуку здивовання.
— Так, так. Це дуже тривалий процес, — спокійно продовжував Риндін. — Ну, досить експериментів. Друзі мої, я хочу сказати вам дещо. Сідаймо, більш я не активізуватиму жодної крихітки інфрарадію. До речі, Вадиме, будь ласка, негайно ж таки зберіть всі ці «камінючки», як їх неповажно називає Борис, і покладіть їх до якоїсь із наших свинцевих шаф. Я зовсім не хочу, щоб хтось із нас наслідував приклад Василя й примушений був лікувати опіки.
Всі зібралися біля стола. Василь поглядав на почорнілу мармурову дошку. Ну й сила!..
— Першу частину нашого завдання виконано, — сказав Риндін. — Інфрарадій нам пощастило знайти. Пригоди, що їх пережив Василь, дали несподівано щасливі наслідки. Справа тепер у тому, щоб зібрати потрібну нам кількість інфрарадію і скласти його в шафи ракети. Не хочу критися від вас, все це досить небезпечно. Приносити інфрарадій доведеться в свинцевих скриньках, щоб нейтралізувати його шкідливий вплив на людські організми. Цілком зрозуміло, що зайва вага свинцевих скриньок дуже ускладнить роботу. Але іншого способу я не бачу. Скляні вікна в шоломах наших скафандрів зроблені з свинцевого скла. Отже, це нам допоможе. На роботу доведеться одягати додаткові свинцеві рукавички…
— М-да, не зовсім зручно, — зауважив Гуро, пихнувши люлькою.
— Нічого не поробиш. Це все торкається збирання інфрарадію. Але не менш небезпечне і його зберігання. Згадайте про те, як інтенсивно світилося каміння під час ваших розмов у печері. Це на інфрарадій впливало радіоколивання малесеньких передавачів шоломів. Нам доведеться вжити всіх заходів, щоб найкраще ізолювати наші запаси інфрарадію. Інакше, можуть трапитися різні неприємні несподіванки. Проте, ми переборемо це. Ще раз вітаю вас, друзі мої, інфрарадій у нас є. Чи швидко нам пощастить знайти ультразолото? Не знаю, але певен, що ми знайдемо. Отже, до роботи, товариші! І ось ще одне моє побажання: давайте далі бути обережнішими. Щоб не траплялися у нас такі випадки, як ото з Василем… Добре?
— Єсть, — рішуче відповів за всіх Гуро. — Єсть обережніше, єсть до роботи!..
XX. ПРИГОДА БІЛЯ СКЕЛІ
З дня на день ішла тепер уперта, важка робота мандрівників. Щодня зранку, поснідавши, з ракетного корабля виходило троє людей у скафандрах — Гуро, Сокіл і Василь. На щастя, опіки на боці юнака загоїлися несподівано швидко, і він через два дні зміг брати участь у загальній роботі.
За плечима в людей у скафандрах висіли великі шкіряні сумки з свинцевими скриньками. Шукачі інфрарадію один за одним спускалися в підземний хід, проходили там з кілометр до покладів інфрарадію, видобували зі стін і ґрунту дорогоцінні камінці, складали їх у свинцеві скриньки і поверталися тим самим ходом до ракети.
Через велику вагу свинцевих скриньок і самого інфрарадію ця робота розтяглася і відбирала майже весь час мандрівників. Тепер Василь не один раз згадував завбачливість Гуро, який знищив усіх до одного дитинчат страшної підземної потвори. За весь час роботи ніщо не завадило мандрівників, якщо не зважати на напади дрібних комах. Але це навіть не варто було уваги.
Одна думка лишалася у Василя не розв’язаною. Інфрарадій так дуже вплинув на нього за короткий відносно час, доки у нього на боці була та сумка. Але ж потвора жила в печері з цілими покладами інфрарадію — і нічого, вона не тільки не вмирала від того, а навіть, напевно, нічого й не відчувала. Інакше — хіба б вона обрала це місце для свого лігва? А її дитинчата? Ну, припустімо, що інфрарадій не впливав на потвору крізь її хітиновий панцер, від якого відлітали навіть звичайні кулі з гвинтівки, неспроможні пронизати його товщу. Але ж дитинчата не мали такого панцеру, на них була лише волохата шкіра. Як же інфрарадій не впливав на них?
Василь поділився своїми думками з Гуро й Соколом. Мисливець відповів просто:
— Чорти їх знають! Знаєш, Василю, різні тварини так призвичаюються до важких умов життя, що людині лишається тільки позаздрити їм. Це я помічав не один раз. Очевидно, і тут так.