За деревом не було нічого. Мабуть, випадковий рух папороті під подувом вітру обманув мисливця. Зляканий різким рухом людини, метелик знявся з папороті й полетів. Гуро простежив за ним, поки метелик зник за деревами, і криво посміхнувся:
— Нерви, товаришу, у вас не в порядку, — сказав він самому собі. — Вам уже починає ввижатися всяка чортівня… Спокійніше, товаришу, так ви собі не допоможете.
І знов його охопила лють. Ні, будь-що, він знайде вихід. Він доведе, що він розумна людина. Не може бути, щоб він загинув тут. Не може бути такого! Це було б безглуздя!
Горда, певна себе людина кричала сама на себе:
— Ти не смієш здаватися! Ти мусиш знайти вихід! Ти — дужа, міцна людина, іди, шукай! Безглуздо сидіти тут далі. Розумієш, безглуздо?..
Але цій гордій, певній себе людині відповідала інша, відповідала глузливо і переконливо:
— Так, безперечно, це буде безглуздя. Рушай, чоловіче, рушай. Але — чому ж ти не йдеш? Будь ласка, шлях вільний, іди куди завгодно. Ракета може бути й прямо перед тобою, і позаду, і ліворуч, і праворуч. Рушай — і пам’ятай, що кожен твій крок майже напевне віддалятиме тебе від твоєї справжньої мети, від корабля, від товаришів. Хоча, ні: хіба це твоя справжня мета, хіба це те, що чекає на тебе? Ні, твій справжній шлях — до смерті від задухи. Іди куди завгодно, однаково ти підеш, незалежно від напрямку, саме цим певним, справжнім шляхом, єдиним, який тобі залишається. Шановний товаришу, це буде вашою останньою прогулянкою, ідіть, будь ласка, ідіть!
Закривши очі, Гуро щосили стукнув себе кулаком по шолому, намагаючись хоч цим заглушити голос тієї глузливої, безжалісної людини. Даремні зусилля! Голос продовжував — і йому нічого не міг протиставити голос першої, гордої, певної себе людини. Голос вів далі:
— Ідіть, будь ласка! Ідіть, товаришу Гуро! Не затримуйтеся, однаково нічого не допоможе… нічого… смерть від задухи — ось що чекає на вас!..
— Проклятий! — вигукнув Гуро, натискуючи руками на шолом.
Він хотів затиснути руками вуха, щоб не чути. Але руки його стискали тільки метал шолома… Спокійний, глузливий голос шепотів йому на вухо далі й далі. Це було майже божевіллям. Це було нестерпно. Голос то глузував то набував щирих, дружніх інтонацій, немов маскуючись, щоб за якусь мить знов глузувати. Гуро не володів уже собою. Він кидався від дерева до дерева і стогнав, слухаючи цей мінливий глузливий голос, що дзвенів у нього у вухах.
— Ідіть, ідіть, будь ласка, товаришу Гуро! Вас ніхто не затримує, вам ніхто не заважає… ніхто не турбується про вашу долю… турбуються, турбуємося, турбуємося… ідіть, однаково кисню не вистачить… бо може не вистачити кисню, ми турбуємося… однаково вас ніхто не почує, не почує… і ви нікого не почуєте, не чуєте… чи чуєте ви, товаришу Гуро, чи чуєте?..
Цей голос, маскуючись, стає подібним до голосу Василя. Ні, він остаточно божеволіє!
— Чи чуєте ви нас, товаришу Гуро?.. Прислухайтеся, прислухайтеся, ми турбуємося, бо у вас може не вистачити кисню… Прислухайтеся, ідіть до нас, ми допоможемо вам знайти шлях… Ми певні, що ви врятувалися, товаришу Гуро…
Всякому божевіллю буває кінець. Чому цей голос, тихий і проникливий, втратив тепер свою глузливість, звучить так стурбовано?.. Та що це, нарешті? Ось він, тихий голос Василя, він отут, зовсім близько:
— Ми чекаємо вас, товаришу Гуро! Пеленгуйте нас, пеленгуйте. Нам пощастило полагодити потужний радіопередавач корабля, ми шукаємо вас по радіо, товаришу Гуро…
Що? Це не мариться? Це не божевілля? Це справді говорить Василь?
Охопивши обома руками стовбур дерева, схиливши безсило голову, Гуро прислухався. Він почував, як краплини поту збігають по його чолу, він відчував, якими вогкими стали раптом його очі — і йому не було соромно цього. Він забув уже про божевільні думки, він увесь обернувся на слух. Пеленгувати ракету? Потужний передавач?
— У вас у шоломі, товаришу Гуро, є рамка. Її треба витягти й поставити так, щоб її площина була скерована просто вперед, куди дивляться ваші очі. Тоді повертайтеся, повертайтеся повільно. Моя мова то тихшатиме, то голоснішатиме. Знайдіть такий напрямок, коли мій голос буде якнайгучнішим, і йдіть на нього, щоб він весь час звучав гучно. Це буде той самий напрямок, в якому вам треба повертатися додому. Я говоритиму весь час, весь час ви матимете змогу перевіряти напрямок. Не забувайте перевіряти напрямок, товаришу Гуро, бо треба йти лише тоді, коли мій голос буде якнайгучнішим. Ідіть швидше, бо ми боїмося, що у вас не вистачить кисню. Товаришу Гуро, чи чуєте ви нас? Ми чекаємо вас, товаришу Гуро. Пеленгуйте нас, пеленгуйте нас…