— Мені здається, ви забуваєте, Ван, що у вас всього-на-всього астроплан, а не океанський пароплав, — зауважив, сміючись, Риндін.
— Дозволю собі з’ясувати: не забув. Пропоную не багато різних зразків, — наполягав Ван Лун, не змінюючи тону, — тільки один бронтозаврик, Миколо Петровичу! Щонайменшу, як це?.. бронтозаврячу дитинку. Вона, мабуть, трошки підросте в дорозі. Прилетить на Землю дуже симпатична!
Певна річ, Ван Лун відверто жартував. Але людина, незнайома з його манерою жартувати, наприклад, Галина Рижко, легко могла б подумати, що він говорить цілком серйозно. Жоден мускул не здригнувся на його незворушному вилицюватому обличчі, не підвелися навіть краєчки його повних губ. Тільки гострі сірі очі, здавалося, примружилися трохи більше.
— Гаразд, гаразд, — відповів Риндін. — Подивимося, виберемо там. У нас попереду ще багато часу для міркувань. У крайньому разі кожен візьме те, що буде йому до смаку. Вам, Ван Лун, — бронтозавряче дитинчатко, Соколові — археоптерикс, ну, а ми з Галею на місці подивимося. Життя на Венері, як я собі уявляю, таке різноманітне і химерне, що…
Він не закінчив. Його голос раптом потонув у гулі і гуркоті. Дзвінко загув метал, астроплан здригнувся, наче від міцного удару.
І зразу після того стало чути, як щось напружено і пронизливо свистіло. Свист був монотонний, він не припинявся ані на мить, він долинав немовби звідкись зверху… Що це таке? Що трапилося?
Зблідла Галя Рижко запитувально дивилася на вчених. Чому вони мовчать? Чому Ван Лун стиснув у кулаці свою люльку, а в Сокола таке стривожене обличчя і тонкі пальці нервово перебирають край піджака? Чому Риндін нахмурився так, що його кошлаті брови майже зійшлися на переніссі?..
А свист не змовкав. Галя глибоко зітхнула, їй раптом здалося, що стало важко дихати. І тут-таки вона помітила, що і Сокіл дихає так само. Що ж це?..
Риндін кинувся до панелей з кнопками і рукоятками, які керували апаратами для очищення повітря. Він повернув одну рукоятку, другу, придивився до циферблатів. Свист не змовкав. Микола Петрович обернувся до товаришів. Його слова лунали, як рішучий наказ:
— Негайно одягти скафандри! Галя зодягне мій. Оскільки четвертий скафандр на складі, я зачинюся в навігаторській рубці. Ван Лун, ви будете керувати роботою. В борту астроплана пробоїна. І крізь неї в простір виходить наше дорогоцінне повітря. Одягти скафандри! Хутко!
Монотонний свист не стихав. Риндін, швидко перебираючи петлі в стіні, пересувався до навігаторської рубки, але ще перед тим, як зачинити за собою наглухо двері, він на секунду спинився і додав:
— Я думаю, що це — метеорит. Будемо сподіватися, що він був один. До роботи, Ван Лун!
Двері м’яко зачинилися за ним. Метеорит?.. Метеорит пробив стіну астроплана?.. Але тоді ж це означає, що все повітря з міжпланетного корабля вийде в простір. Це означає, що… Галя Рижко нервово стиснула кулаки. На хвилину вона зовсім розгубилася. Думки не слухалися її, вона перестала володіти собою. Що може зробити Ван Лун, якщо стіну астроплана пробито?
Астроплан здригнувся ще раз. Це був ще один удар, не такий міцний, як перший, але все ж таки відчутний. І цей другий удар був немовби сигналом: по металічних стінках корпусу астроплана забарабанив цілий дощ, град дрібних відривчастих ударів. Всі вони йшли з одного боку — зліва і зверху.
Галя завмерла, жах охопив її.
Метеорит був не один!..
Розділ восьмий,
де розповідається про те, як Ван Лун і Вадим Сокіл ліквідували наслідки зіткнення астроплана з метеоритом, а Галя Рижко тим часом знайомилася з скафандром.
Соромно було признатися, проте Галя Рижко відчула неприємну слабкість в ногах. Вона збентежено закусила губу і подивилася в бік Ван Луна і Сокола. Ті були вже в скафандрах і надівали шоломи. А вона все ще стоїть, мов скам’яніла!.. Швидше, швидше!
— Галю, чи не треба вам допомогти? — почула вона голос Сокола, який долинав до неї чомусь глухо, немов крізь вату.
— Ні, ні, я сама впораюсь, — крикнула вона у відповідь.
Як дивно: варто людині, хоч би як вона розгубилася, почати щось робити, — і вона дуже швидко опановує себе! Галя Рижко влізла в скафандр. Пальці в щільних рукавичках робили спочатку якісь незграбні рухи. Але все ж таки вони без особливих утруднень відстебнули пряжки ременів, які прикріплювали скафандр до ніши, де він стояв. Тепер шолом! Галя опустила на голову прозорий закруглений зверху циліндр, який сам щільно ліг своєю нижньою частиною на наплечне вигнуте кільце. Дівчина зсередини замкнула замки. Готово! Циліндричний шолом наглухо ізолював її голову. А дихати як? Але все було передбачено. Замки шолома, закриваючись, самі привели в дію повітряний апарат. Тепер треба було тільки повернути зсередини оцю рукоятку, як навчав її Ван Лун, відрегулювати приток повітря. Єсть! До циліндра шолома почав поступати кисень з резервуарів на спині скафандра, заряджених оксилітом. Так називалася чудесна хімічна речовина, розроблена в Індійському інституті підводних досліджень. Вона поглинала з повітря в шоломі вуглекислоту і шкідливі продукти дихання людини і замість них подавала свіжий кисень.
Галя Рижко виступила з ніші. Вона стояла, намагаючись не рухатися, щоб звикнути до скафандра, і тільки обережно піднімала і опускала руку. Крізь міцне й ідеально прозоре органічне скло шолома-циліндра було добре видно, як Ван Лун наблизився до панелі керування повітряними приладами і виключив їх один за одним. Здивована Галя почула його спокійний голос; він здавався зараз навіть чіткішим, ніж хвилину тому. Хіба шолом пропускає звуки?.. Ван Лун говорив ніби про себе:
— Навіщо дарма витрачати повітря? Все одно його висмоктує з каюти простір! Тиск дуже-дуже впав.
Галя підійшла до барометра-анероїда, прикріпленого до стіни. Його маленька тремтлива стрілка, яка показувала тиск повітря в каюті, повільно пересувалася ліворуч… Вона вже давно залишила позаду червону риску з цифрою 760 і тепер підходила до 740… Ось уже 739… 736… 720… Це означало, що в каюті весь час зменшується тиск повітря. Воно виходило в простір крізь пробоїну в стіні астроплана. Ось стрілка барометра пройшла повз цифру 700, — і продовжувала повзти ліворуч.
Скафандр Галі Рижко трохи роздувся зсередини, його рукава й шаровари нагадували величезні сосиски, перехоплені металічними кільцями, які не давали тканині розтягатися надміру. Так само роздулися і скафандри Сокола і Ван Луна. Галя розуміла: це тому, що всередині скафандра тиск повітря лишався нормальним, а зовні він дуже впав. З мимовільним відчуттям побоювання Галя Рижко помацала пальцями в рукавичках тканину, з якої був зроблений скафандр: а що, як раптом вона не витримає, лусне, що тоді? Одразу кінець! Проте тканина, товста і пружна, навіть не згиналася в складки. Це було щось подібне до надзвичайно міцної гуми.
Знову залунав голос Ван Луна:
— Дуже раджу товаришам включити електричні грілки. В каюті вже стало холодно. Галю, ви пам’ятаєте, як включати електрогрілку?
— Так, так, пам’ятаю, спасибі.
— Все ж таки нагадую: навпроти підборіддя, в нижній частині шолома, є маленька рукоятка. Повертати треба праворуч. Не швидко. Краще повільно. Не так, як їхати на цератозаврі, а? Але включайте, щоб не замерзнути.
Справді, ртутний стовпчик термометра опускався дедалі нижче. Жах який! І повітря виходить, і ще температура падає! По спині дівчини пробігли холодні мурашки, і вона негайно повернула рукоятку електрогрілки. Приємне тепло почало розливатися всередині скафандра. І знову Галя подумала: але як же вона чує голос Ван Луна, а він — її відповіді? Адже справа не лише в тому, що їх розділяють тонкі прозорі стінки шоломів. Якщо крикнути гучно, то звук, можливо, проникатиме крізь них. Але, крім того, в каюті лишається дедалі менше повітря, а саме ним передаються звукові хвилі. Мало повітря — значить і звуки вже поширюватися не можуть… як же, справді…
Але тут в її вухах пролунав голос Риндіна:
— Ну як, друзі? Знайшли? Де пробоїна?