Археологія – самостійна галузь історичних наук. Історія та археологія нероздільні і становлять укупі єдину історичну науку, яка використовує різні види джерел – письмові та речові. Ці джерела принципово відрізняються одне від одного, відрізняються і методи їхнього вивчання.
На археологічних розкопках
«Розкопка – не спорт і не втіха, це серйозна робота, часто важка й завжди відповідальна. He досить знайти речі, треба вгадати думки людини, яка зробила пам’ятку, засоби її створення, процес роботи, призначення окремих частин або речей пам’ятки; все це так само непросто, як розгадати найскладнішу історичну загадку. Кожен новий курган, могильник дають новий матеріал для відповіді на старі запитання, але ж вони ставлять і нові, які народжуються як під час розкопок, так і пізніше, під час осмислення їхніх результатів».
Історична наука доходить тих чи тих висновків, опрацювавши певні історичні джерела. Так називають всі рештки минулого, які пов’язані з діяльністю людини і відображають історію людського суспільства. Продукти і сліди людської діяльності дійшли до нас у вигляді джерел речових (рештки знарядь праці, зброї, предметів побуту, архітектурних споруд), лінгвістичних (мова), етнографічних (звичаї, обряди), усних (фольклор). З появою та розвитком писемності виникли письмові джерела, а в новітні часи, завдяки розвитку техніки, – звукові записи, фото-, кіно– та відеодокументи.
Археологія зазвичай вивчає саме речові джерела. Але існує велика кількість речових джерел, які мають написи: надгробки, вази, ікони, монети, печатки, герби тощо. Такі джерела стають об’єктами вивчення спеціальних історичних дисциплін: епіграфіки, нумізматики, сфрагістики, хронології, геральдики, метрології. Епіграфіка вивчає написи на каменях, металові, глині, дереві; нумізматика вивчає монети; сфрагістика – печатки; хронологія – системи обчислювання часу; геральдика – герби; метрологія вивчає різні міри ваги, довжини, місткості та площі.
Археологічні пам’ятки та їхні види
В історичній та археологічній літературі використовується термін «пам’ятки». В історичній науці «пам’ятка» та «джерело» – синоніми. Будь-який слід, що залишила людина, – піраміда Хеопса чи пляма від кострища, – є історичною пам’яткою, тому що вона зберігає пам’ять історичного минулого.
Сучасний зовнішній вигляд та креслення кургану
Речові джерела (археологічні пам’ятки) є численними й різноманітними, і найважливіші з них – залишки давніх поселень та поховань. Серед давніх поселень вирізняють:
– стоянки – залишки відкритих, неукріплених поселень;
– городища – залишки поселень, які мали укріплення (земляні, глинобитні, цегляні, кам’яні);
– селища – залишки неукріплених поселень, які оточували городища.
Давні поховання поділяються на дві основні групи. Першу утворюють поховання в ямах без будь-яких насипів над ними, скупчення таких поховань-могил утворюють могильник. До другої групи входять поховання в ямах чи без них, над якими насипані пагорби-кургани. Більшість курганів мають правильну округлу форму, їх діаметр – 4–5 м і заввишки вони 20-150 м. Іноді навкруги кургану знаходять сліди канави, з якої брали землю, або коло з дрібного каміння. Так звані «великі кургани» сягають кількох десятків метрів у діаметрі і 15 м висоти. Вони містять групові поховання, поховання царів, племінних вождів.
Дольмен
До археологічних пам’яток належать також мегалітичні поховання, тобто поховання в гробницях, побудованих з великих каменів (мегаліт – великий камінь). Серед них вирізняють дольмени, менгіри, кромлехи.
Дольмени (від бретонського dol – стіл та men – камінь) складаються з кількох вертикально встановлених каменів, покритих величезною кам’яною плитою, яка утворює пласку кришку. Велика кількість дольменів зустрічається в Бретані (Франція).
Менгіри (від бретонського men – камінь та hir – довгий) – це камені, що стоять окремо один від одного, себто довгі і вузькі стовпи. Найбільший менгір (довжина 21 м, вага близько 300 т) знаходиться у Бретані. Трапляються й великі групи менгірів (понад дві тисячі в кожному), які створюють довгі кам’яні алеї.