Коллективный архетип украинства синтезируется из жажды страдания, влечения к смерти и тяги к разрушению/саморазрушению. Духовно-психологическое пространство украинства это пространство Танатоса. В архетипе украинства нет жизнеутверждающей силы Эроса, нет той созидающей энергии, что направлена к Жизни. Наиболее ярко и выпукло это можно увидеть в творческом наследии «отца украинской нации» Тараса Шевченко. Вся его муза просто пронизана некрофилической психопатией и садомазохистским буйством.
Вот как отец украинства видит мир сквозь призму своего сумрачного сознания, несмотря на то, что за всю свою жизнь тяжелее мольберта ничего в руках не держал, а о народных страданиях знал лишь из рассказов молодого «свидомого» историка Кулиша, при этом постоянно прибывая в сыто-пьяном комфорте содержанца ненавидимого им панства:
Чи Бог бачить із-за хмари
Наші сльози, горе...
Може й бачить, та помага,
Як і оті гори...
Не нам на прю з тобою стати!
Не нам діла твої судить!
Нам тільки плакать, плакать, плакать,
І хліб насущний замісить
Кровавим потом і сльозами.
Кати знущаються над нами,
А правда наша п'яна спить.
Аж страх погано
У тім хорошому селі:
Чорніше чорної землі
Блукають люди; повсихали
Сади зелені, погнили
Біленькі хати, повалялись,
Стави бур'яном поросли,
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!...
І не в однім отім селі,
А скрізь на славній Україні
Людей у ярма запрягли
Пани лукаві... Гинуть! Гинуть!
У ярмах лицарські сини,
А препоганії пани
Жидам, братам своїм хорошим,
Остатні продають штани...»
... Окрадені, замучені,
В путах умираєм...
И еще один "псалом":
...Вавілоня
Дщере окаянна!
Блаженний той, хто заплатить
За твої кайдани!
Блажен, блажен! Тебе, злая,
В радості застане
І розіб'є дітей твоїх
О холодний камінь»!
В общем если подытожить, то, по мнению отца украинства, «і тут, і всюди - скрізь погано». Но неужели всё было так «погано» и «тут» и «всюду», а особенно на его Украине? Увы… Факты не подтверждают плач Тараса Григорьевича о нечеловеческих страданиях «окрадэных» и «замучэных» «лыцарськых сынив». Когда на Малой Руси становилось действительно плохо жить, народ брался за вилы и косы, чтобы энергично выправить ситуацию. А Российская империя, в отличие от Речи Посполитой, не знала малороссийских народных восстаний. Именно поэтому все садомазохистские фантастическо-поэтические ужасы Шевченко, так возбуждающие активистов украинства, рождались в его мрачном, безрадостном сознании нелюбящего жизнь некрофила. В своих стихах он находил психологическую разрядку и удовлетворение. Всё его творческое наследие просто переполнено кровью, трупами, экзекуциями и смертью. Вот в какие поэтические образы он облекал свой некрофильский невроз, терзавший его сумрачную психику:
...Смеркалося. Із Лисянки
Кругом засвітило:
Ото Гонта з Залізняком
Люльки закурили.
Страшно, страшно закурили!
І в пеклі не вміють
Отак курить. Гнилий Тікич
Кров'ю червоніє.
Шляхетською, жидівською;
А над ним палають
І хатина, і будинок;
Мов доля карає
Вельможного й неможного.
А серед базару
Стоїть Гонта з Залізняком,
Кричать: "Ляхам кари!
Кари ляхам, щоб каялись!"
І діти карають.
Стогнуть, плачуть; один просить,
Другий проклинає;
Той молиться, сповідає
Гріхи перед братом,
Уже вбитим. Не милують,
Карають завзяті.
Як смерть люта, не вважають
На літа, на вроду;
Шляхтяночки й жидівочки.
Тече кров у воду.
Ні каліка, ані старий,
Ні мала дитина
Не остались, - не вблагали
Лихої години.
Всі полягли, всі покотом;
Ні душі живої
Шляхетської й жидівської.
А пожар удвоє
Розгорівся, розпалався
До самої хмари.
А Галайда, знай, гукає:
"Кари ляхам, кари!"
Мов скажений, мертвих ріже,
Мертвих віша, палить.
"Дайте ляха, дайте жида!
Мало мені, мало!
Дайте ляха, дайте крові
Наточить з поганих!
Крові море... мало моря..."
Гайдамаки
Гуляють, карають;
Де проїдуть - земля горить,
Кров'ю підпливає.
...гайдамаки
Стіни розвалили, -
Розвалили, об каміння
Ксьондзів розбивали,
А школярів у криниці
Живих поховали.
До самої ночі ляхів мордували
Душі не осталось...
В общем, на славу
...погуляли гайдамаки,
Добре погуляли:
Трохи не рік шляхетською
Кров'ю напували
Україну, та й замовкли -
Ножі пощербили.
Нема Гонти; нема йому
Хреста, ні могили.
Буйні вітри розмахали
Попіл гайдамаки,
І нікому помолитись,
Нікому заплакать.