– Не відходьте од вікна, Фокс, – сказав Хайд.
Сатіш виніс у сад кота, посадив на дерево і потім покликав:
– Куде! Куде! Йди швидше! Глянь-но, кіт! Кіт!
Почувся гавкіт, і до дерева підбіг маленький песик Куде (Малятко).
Побачивши кота, він загавкав, зробив стрибок і раптом з жалісним вереском понісся в небо. Його гавкіт і вереск віддалялись і стихали.
– Куде! Куде! Куде! – закричав Сатіш.
Собака, що був уже на висоті сотні метрів, почав спускатися. Незабаром він опинився вже біля Сатіша. Радісно підстрибнувши, він ледве знову не полетів, але Сатіш вчасно підхопив і поніс його в кімнату.
– Тепер передостанній номер нашої програми, – весело сказав Хайд. – Не відходьте од вікна, містер Фокс.
Сатіш посадив на доріжку велику жабу і легенько штовхнув її ногою. Жаба підстрибнула і полетіла над кущами, деревами все вище й вище. Незабаром вона зникла з очей Фокса, але він ще довго дивився в синяву неба.
– Ну, що ви скажете? – спитав Хайд.
Фокс мовчки сів на стілець, машинально глянув на ручний годинник, здригнувся, поспіхом поклав у рот одразу дві пілюлі, але цього разу навіть не відчув їх смаку,
– Сподіваюсь, усе це вже можна назвати левітацією? – сказав Хайд, обмахуючись віялом. – Ви, звичайно, звернули увагу на поведінку левітантів? Гусениця, яку ви бачили, мала властивість спускатися вниз на павутинні. Я закрив у неї вивідні протоки павутинних залоз, тому в момент підняття вона не могла випустити павутину і висіти на ній. Але нервові центри працювали звичайно і посилали відповідні імпульси. Цього було досить, щоб привести в дію по-новому організований молекулярний рух і зробити електричну перезарядку молекул по відношенню до заряду Землі, і гусениця “повисла в повітрі”. Курча – птах, що майже розучився літати, але зберіг інстинкти, необхідні для літання. Ці інстинкти дають йому можливість повніше використати нову властивість левітації, ніж гусениці. Собака може тільки стрибати. І хоч розумово він високорозвинена тварина, одначе несподіваний політ приголомшив його, і він полетів би в небо і загинув би, коли б поклик Сатіша не надав йому стимулу – бажання повернутися назад. Щождо жаби, яка стоїть на досить низькому щаблі розвитку, то вона загинула, долетівши до холодних і бідних на кисень шарів повітря. Як показали досліди, з смертю тварини зникає і здатність до левітації, і наша жаба, можливо, вже впала на голову якомусь враженому селянинові... А втім, здатність до левітації зникає, повинна зникнути після того, як в організмі відбудеться розпад штучних радіоелементів.
– Із усіх цих дослідів, – продовжував Хайд, – ви, звичайно, і самі зробили загальний висновок: використати левітацію можна тим ширше, чим більше розвинуті вищі нервові центри тварини. Повністю ж оволодіти левітацією може тільки людина.
– Дослід з жабою ви назвали передостаннім, але останнього так і не показали, – сказав Фокс.
– Неважко здогадатися, що останній дослід і буде людина, – відповів Хайд.
– Буде! Значить, такого досліду ви ще не проробляли?
– Ви бачите, що грунт для цього цілком підготовлений, – заперечив Хайд. – Візьміть хоч цей дослід з собакою, нервова система якого, і зокрема півкулі головного мозку, очевидно, не постраждали від левітації, незважаючи на те, що в його організмі мали відбутися великі зміни в кровообігу, в роботі нервової системи та інші. І я чекаю лише...
В цей час у двері постукали, і до кімнати зайшов Бхарава-Пірс.
– А, містер Пірс! Вельмиповажний гуру[3]! Бхарава-бабу! – з глузуванням сказав Хайд. – Які новини?
– Містер Броунлоу послав мене до вас...
– Броунлоу вже розмовляв зі мною. Кого він назвав?
– Аріеля. Аврелія Гальтона.
– Нехай першою літаючою людиною буде Аріель, – байдужим тоном сказав Хайд.
– Я вбачаю в цьому веління долі, – заговорив Пірс, підводячи очі до стелі. – Ви знаєте, що в Дандараті заведено давати вихованцям нові імена. Аврелія ми назвали Аріелем за співзвучністю, Аріель – супутник планети Уран. Разом з тим Aizy – повітряний. А Уран – божество, що уособлює небо...
– Змилуйтеся, містер Пірс! Ви так звикли до своєї ролі саніасі[4] Бхарави, що забуваєте, перед ким мудруєте!
– Звичка – друга вдача, – з посмішкою, вже іншим тоном відповів Пірс. – Я ось про що хотів запитати вас, м;стер Хайд. Дослід не загрожує життю Аріеля?
– Думаю, що ні, – відповів Хайд. – Але коли ви так турбуєтеся про його життя, зробіть перший дослід на собі. Мені байдуже, з кого починати. Літаючий директор школи! Це було б ефектно!