Вони лягли на циновку, і Аріель зашепотів у самісіньке вухо хлопчика:
– Слухай, Шарад! Хайд зробив з мене літаючу людину. Розумієш, я тепер можу літати, як птах.
– А де ж твої крила, дада? – спитав Шарад, обмацуючи плечі Аріеля.
– Я можу літати без крил. Так, як ми літаємо у сні. Вони, звичайно, хочуть показувати мене людям як чудо. А я... Я хочу полетіти з Дандарата!
– Що ж буде зі мною без тебе, дада? – заплакав Шарад.
– Тихше! Не плач! Я хочу взяти і тебе з собою. Ти легенький, і я думаю, що зможу полетіти разом з тобою...
– Візьми! Забери мене звідси, дада! Тут так погано, так страшно. Я умру без тебе, – шепотів хлопчик.
– Візьму... Чуєш, як шумить дощ? Це добре... Тсс!.. Чиїсь кроки... Мовчи!..
Двері рипнули.
– Ти спиш, Аріель? – почули вони голос Бхарави. – Аріель!
– М-м... – промимрив Аріель, потім, ніби раптом прокинувшись, вигукнув: – Ах, це ви, гуру Бхарава!
– Чому ти не зачинив вікно, Аріель? Поглянь, скільки набігло води на підлогу! – Бхарава зачинив вікно, спустив штори і пішов, нічого більш не сказавши.
Аріель зрозумів: Бхарава стежить за ним, не довіряє. Вікно можна відчинити, але що коли за вікном Бхарава поставив сторожу? Варто підняти штору, і почнеться тривога...
Шарад, лежачи на циновці, тремтів, як у лихоманці. За вікном уже шуміла злива. Удари грому лунали все ближче, частіше, голосніше. Спалахи блискавки крізь світлу штору освітлювали кімнату голубим полум’ям. Аріель стояв біля лутки вікна з насупленим обличчям. Потім він зняв з дерев’яного кілочка на стіні рушник і пошепки сказав Шараду:
– Іди за мною.
Вони підняли циновку-стіну, пролізли у сусідню кімнату, безшумно вийшли в коридор. Тут було зовсім темно. Аріель ішов попереду, ведучи за собою Шарада, який тримався за кінець рушника. Всі спали. Навколо стояла тиша. Вони спускались і підіймались сходами, нечутно проходили довгі коридори, нарешті почали підійматися по крутій дерев’яній драбині.
Аріель відкинув люк, що виходив на дах.
– Сідай мені на спину, Шарад! – прошепотів Аріель.
Шарад заліз йому на спину. Аріель прив’язав його рушником, випростався і глянув навколо. Спалахнула блискавка, і він побачив широкий двір, залитий водою, і виблискуючі, як озеро, корпуси Дандарата, стіни. Вдалині світилися вогні Мадраса, за ним океан. Аріель відчував, як Шарад тремтить у нього на спині.
– Скоро полетиш? – зашепотів Шарад у саме вухо.
Аріеля охопило хвилювання. Невже він і справді зараз підніметься в повітря? Літати в кімнаті було легко, але зараз, в бурю, з Шарадом на спині... Що, коли вони впадуть посеред двору?
Раптом почулись неурочні в цю пору часті сигнали гонга. Тривога!.. Аріель уявив собі зле обличчя Бхарави, згадав його погрози і злетів над дахом.
Він відчув запаморочення. Думки плутались.
Як літак, що робить коло над аеродромом, перш ніж лягти на курс, Аріель пролетів над дахом. На подвір’ї вже кричали, прогримів постріл, замиготіли вогні ліхтарів, у вікнах спалахнуло світло ламп.
Крізь потоки дощу Аріель кинувся вперед, летячи для полегшення за вітром, який дув з південного заходу.
Внизу швидко промайнув двір, плоскі дахи, парк, стіни...
Аріеля зносило вітром до океану. Ліворуч, у спалахах блискавки, виднілися пасма гір, попереду – вогні Мадраса. У форті Сен-Джордж палало вогненне око маяка,
Аріель летів тепер над піщаною рівниною так низько, що бачив рисові поля. І знову пісок... Дощ шмагав по тілу, у вухах висвистував вітер, розвіваючи волосся.
Під ними, виблискуючи вогнями, проповз поїзд. В океані виднівся пароплав. Наближаючись до порту, він давав довгі гудки.
Ось і Мадрас. Брудна річечка Кувам, що вийшла з берегів від зливи. Вузькі, криві вулиці “Чорного міста”. Низькі цегляні будинки впереміж з бамбуковими халупами. Європейська частина міста була добре освітлена. Аріель і Шарад чули гудки автомобілів, дзвінки трамваїв. Над міськими дахами височів купол обсерваторії, палац набоба.
Вони пролетіли над ботанічним садом. При світлі ліхтарів і спалахах блискавиць можна було розрізнити горіхові та фінікові пальми, індійські смоковниці, що пускають коріння з гілок, бамбукові гаї, кофейні дерева.
З садової доріжки почулися крики здивування. Аж тут Аріель зрозумів, яку необережність робить, пролітаючи над містом. Але й сам він був так ошелешений польотом, що думки його плутались. Іноді йому здавалося, що все це відбувається уві сні. Шарад щось кричав, але Аріель за шумом дощу й вітру не міг розібрати його слів. Нарешті Шарад крикнув йому у вухо;
– Нас бачать люди, дада!
Замість відповіді Аріель круто повернув на захід, до гір.