Аріель здригнувся, глянув на хвіртку, на клумби гвоздиків і легко ступив на голівку квітки, причому квітка навіть не пригнулася. Так по голівках гвоздиків він перейшов клумбу і зупинився на доріжці, скромно поглянувши на Сусанну.
– Забавний фокус, – сказала Сусанна, намагаючись приховати збентеження. – Не думай, що ти переконав мене в своєму дарі творити чудеса.
– Я лише зробив те, що ви вимагали від мене, – покірливо відповів Аріель.
– Так... чудово! І як же ти думаєш використати ці фокуси?
– Бог укаже мені шлях.
Сусанна тупнула ногою.
– Терпіти не можу святенництва! – вигукнула вона, потім продовжувала говорити в роздумі: – Припустімо, що ти якось умудряєшся робити це, що це не гіпноз. Ну, а далі? Невже ти пророблятимеш усі ці фокуси лише для того, щоб викликати істерику в старух і стариків у церкві або дивувати дівчат-простушок, пурхаючи по клумбах, як метелик? Чи, може, ти маєш намір збирати мідяки на ярмарках? Чоловік повинен займатися справжнім чоловічим ділом, Я б на твоєму місці вступила в пожежники. Так, у пожежники! Рятувала б людей з палаючих будинків, злітаючи на високі поверхи, куди не досягає пожежна драбина. Або працювала б у товаристві спасіння на водах, а не корчила б з себе чудотворця і не жила б у глушині на чужих хлібах.
– Можливо, я так і зроблю, – відповів Аріель, низько вклонився і пішов у дім.
“Спритний шахрай!” – замислено дивлячись на квіти, подумала Сусанна.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ. ЗАГАЛЬНЕ ХВИЛЮВАННЯ
Повернувшись додому, пастор довго ходив з кутка в куток по своєму кабінету, чіпляючись ногами за легкі “похідні” стільці і столики з бамбукової тростини. Як і багато хто з англійців в Індії, він не купував добротних меблів, вважаючи своє перебування тут короткочасним, і так минали роки.
Кінгслі охопило надзвичайне хвилювання. Він стискав руки так, що хрустіли пальці, він хапався за голову.
Що сталося? Чудо? Одне з чудес, про які він так багато і красномовно патякав у проповідях? “Є бог!” згадав він чийсь вигук у церкві. Але ж це неможливо! Проти чудес повставав його практичний розум англійця двадцятого століття.
А якщо він не вірить у можливість чуда, то, значить, не вірить і в бога? Ця думка, що несподівано з’явилася, приголомшила його.
Кінгслі знав, що релігія потрібна. І він був одним з чиновників, які ретельно виконували свою роботу. Простим людям потрібна релігія, потрібен бог, віра в чудо, без цього з ними важко справитися! І в його обов’язок входило підтримувати цю віру. І раптом з’являється цей хлопчисько Бен і перевертає все догори ногами, ставить його, пастора, перед самим собою в надзвичайно безглузде становище. Звичайно, Бен не змусить його повірити в чудо бога, чудо творця. Та все ж що означає це надприродне явище? Як зрозуміти його? Як бути далі?
Дуже заманливо використати Бена. Але це рискована гра, в якій можна скомпрометувати і себе, і місіонерство, і англійців. А чудово було б використати... Скільки можна навернути невірних, який блискучий подати звіт!..
Поки пастор сотий раз міряв свій кабінет, блаженна тітонька Флоренса стояла з молитовно складеними руками в кімнаті Аріеля, захоплено дивилася на нього і говорила:
– Значить, ти можеш рухати й гори? Прошу тебе, милий Бен, зроби це чудо! Бачиш гору? – І вона кивнула головою в бік вікна. – Відсунь її трохи далі. Через цю гору я ніколи не бачу сонця в моїй кімнаті.
– Це могло б погубити людей і тварин, які живуть на горі і в її околицях, – ухильно відповідав Аріель.
Тітонька задумалася. Жадоба чудес оволоділа нею.
– Ну, нехай хоч стіл зрушить з місця!.. І можеш ти зробити мене молодою? Або перенести мене в Англію?.. Нехай за словом твоїм оживе ця зів’яла квітка... Ну, звільни мене хоча б від каменів у печінці!
– Не можна випробовувати господа марно, – відповідав Аріель, якому набридла настирливість тітоньки Флоренси.
– Чому марно? Камені в печінці завдають мені жахливого болю, операції ж я боюся, як...
– Значить, вас бог покарав каменями в печінці!
Флоренса змовкла, згадуючи гріхи, за які бог міг покарати її каменями в печінці... Все ж чудотворці – незговірливі люди... Запропонувати йому подарунок? Ще образиться, скаже, що це симонія – торгівля чудесами. От якби самій запастись отакою гірчичною насінинкою віри...
– Слухай, Бен, не сердься. Але, можливо, ти зміг би передати мені трошечки своєї віри, хоч з порошинку?
– Це залежить від вас. Вірте, і ви одержите по вірі вашій!
Тітонька Флоренса зажмурилася, стисла кулаки, почервоніла від натуги.