Тут збудували розкішний храм з куполом-півсферою. Тут же, неподалік від Мадраса, створили школу Дандарат для збільшення кількості адептів і жерців таємничих наук, де для Азії готувались майбутні “учителі учителів”, такі, як Ісус-Матерейя, Крішнамутрі-“Альціона” – “великий учитель, подібний до Крішни або Будди”, і всілякі медіуми, віщуни, гіпнотизери, чудотворці, ясновидці – для Європи та Америки.
Мадраська школа існує неофіціально. До цього спонукають не тільки своєрідний уклад і незвичайні методи виховання, але й деякі причини більш делікатного характеру. Сюди віддають дітей лише ті батьки, родичі або опікуни, які з тої чи іншої причини тимчасово чи назавжди хочуть позбутися дитини. А деяких дітей просто викрадають у батьків агенти Дандарата.
Тут вчать історію релігій і мови тих країн, куди вихованець призначається на роботу.
Особливо талановитих, тобто особливо нервових учнів після закінчення школи залишають у ній вихователями.
Гіпноз у системі виховання посідає велике місце. Надзвичайно загострене сприйняття дає можливість деяким вихованцям виступати “читцями думок”, сприймати непомітні для інших порухи уст, очей, ледве вловимі звуки наставника і, таким чином, творити різні “чудеса”.
Тій же меті служать і всілякі трюки, на зразок ореолів, що світяться навколо тіла, ароматів, що йдуть від тіла “святого”, надзвичайно хитро задумані і спритно виконувані. Серед вихователів та “наукових консультантів” школи немало і талановитих людей з великими знаннями.
Такою була школа Дандарат.
Містер Пірс димів сигарою і доповідав. Броунлоу і Дрейден заохочуюче кивали головами.
– Як стоїть справа з випускниками? – спитав містер Броунлоу.
Пірс назвав кілька імен вихованців, пояснив їх фах і місце, куди їх посилають.
– Я ще не вирішив, куди послати Аріеля, – сказав Пірс.
– Це той важкий учень? – спитав Броунлоу. – Як його справжнє ім’я?
– Аврелій Гальтон.
– Пам’ятаю, його віддали опікуни?
– Цілком вірно, – озвався Пірс. – Містер Боден і містер Хезлон із Лондона. Вони недавно запитували про нього. Я відповів, що здоров’я Аврелія не залишає бажати кращого, але...
Броунлоу невдоволено скривився, нетерпляче поворухнув пальцями, скосивши очі, занепокоєно глянув на місіс Дрейден, якій не треба було всього знати, і перебив Пірса:
– То що ж ви хочете з ним зробити?
– Можу лише сказати, що для ролі медіума, ясновидця, пророка він не годиться. Для цього в Аріеля занадто міцна голова і, незважаючи ні на що, занадто здорова нервова система, – додав він з відтінком смутку в голосі і навіть з винуватим виглядом. – Важкий учень. До того ж ці Боден і Хезлон...
– Знаю. Вони писали й мені, – знову перебив Пірса Броунлоу. – У Чарлза Хайда є цікаві новини. Поговоріть з ним про Аріеля. Можливо, підійде.
– Хто це Чарлз Хайд? – спитала місіс Дрейден.
– Ви не знаєте? – чемно звернувся до неї Пірс. – Один з наукових співробітників нашої школи. Надзвичайно цікава людина.
– Отож поговоріть з ним! – повторив, підводячись, Броунлоу..
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. ДОСЛІДИ МІСТЕРА ХАЙДА
– То ви кажете, людина – муха? Ха-ха-ха! Досі люди вміли з мухи робити слона, а ви хочете з мухи зробити людину...
– Не з мухи людину...
– А з людини муху? Від цього не легше. Ха-ха-ха!..
Така розмова відбувалася в лабораторії Чарлза Хайда, великого, але не визнаного світом вченого, який знайшов собі притулок у Дандараті. Це було підхоже для нього місце. Суперники-вчені давно говорили, що місце Хайда в будинку для божевільних. Різниця ж між цим будинком і Дандаратом полягала лише в тому, що будинки для божевільних існують, щоб лікувати душевнохворих, а Дандарат здорових робив душевнохворими.
Серед вихователів і “наукових консультантів” також зустрічалися психічно ненормальні, хоч по-своєму і здібні люди. До них належав і Хайд.
Відчинені вікна вузької, мов коридор, лабораторії були завішані циновками від світла і палючого проміння сонця. В напівтемряві виднілися столи, заставлені химерними машинами найрізноманітніших геометричних форм. Куби, кулі, циліндри, диски з міді, скла, каучуку були переплетені проводами, як ліанами. Справжні джунглі наукової апаратури, через які нелегко пробратися не обізнаному з ними. Книг не було. Вся колосальна бібліотека книг, присвячених різноманітним наукам, вміщувалася під величезним, зовсім лисим черепом гідроцефала, червоним, як стиглий помідор. Звідти володар феноменальної пам’яті дуже легко добував першу-ліпшу потрібну йому довідку.