Він не одривав погляду від блідого обличчя Лоліти. Воно було прекрасне, але виражало швидше страждання й переляк, ніж радість, і це завдавало Аріелю гострого болю. Як він хотів би зробити щасливою цю дівчину!
– Чому ж ти мовчиш, Лоліта?
– Я не знаю, що відповісти, пане мій.
– Але ти... любиш мене?
Дівчина стояла, опустивши очі. її рука тремтіла в руці Аріеля.
– Вона весь час чекала тебе, весь час говорила тільки про тебе! – закричав Шарад. – І ми поїдемо. Всі разом!
– Зачекайте, я зараз повернусь! – сказав Аріель і швидко пішов до машини.
– Пробачте, містери, але ви, здається обіцяли мені трохи грошей?.. – зніяковіло почав він. – Мій друг, старий Нізмат, дуже хворий, йому потрібні лікарі і ліки...
Грігг охоче дав Аріелю кілька крупних кредиток і нагадав, що треба поспішати з від’їздом. Грігга зараз мало цікавили гроші, головне – забрати з собою Аріеля. І якщо для бідної індійської родини це була значна сума, то за масштабами американського циркового тресту – зовсім мізерна.
Аріель з почуттям щирої вдячності взяв гроші.
“Який я був дурень, – думав він, повертаючись. – Треба було раніше взяти у них гроші і купити подарунки. Нізмату – люльку і доброго тютюну, Лоліті – шарф і браслети, а Шараду – трикотажну смугасту сорочку. Які б вони були раді! Але я пришлю їм...”
– Ось, Нізмат, візьми ці гроші, – сказав він, повернувшись до старика. – Неодмінно виклич лікаря. І якнайкраще харчуйся. Я надсилатиму вам гроші. Одужуй скоріше До побачення, Нізмат!
– Дякую. Прощай! – відповів Нізмат.
На ґанку Аріель підійшов до Лоліти і поцілував її в чоло.
– Прощай, моя Лоліта! Бережи дідуся й Шарада. Я надсилатиму вам гроші й посилки, і писатиму листи, і скоро повернусь за вами.
Лоліта, як у маренні, сказала, дивлячись в простір;
– Я чекатиму тебе, але сни минають... Усе минає, як сон... Майа!
Аріель з подивом глянув на неї, потім посміхнувся і вигукнув:
– Це, люба, не мине, як сон! Чекай мене!
– Візьми мене з собою, дада! – благав Шарад, ластячись.
– Я буду дуже радий, якщо ти поїдеш зі мною, Шарад Але, мабуть, Лоліті буде дуже важко самій з хворим дідусем?
– Так, це правда, – зітхаючи, відповів Шарад. – Треба зачекати, поки дідусь одужає, і тоді ми всі поїдемо до тебе.
– Я сам прилечу за вами.
Повільно, з важким почуттям Аріель повертався до автомобіля.
Гудок – і автомобіль рушив.
Аріель їхав у глибокій задумі. Навіщо він залишив їх? Чого їде в далеку, невідому Америку? Що його чекає там? Чи не краще було залишитися з Лолітою, Шарадом, Нізматом?.. Але він знову став би беззахисною літаючою людиною, іграшкою долі, здобиччю злих людей. Занапастив би себе і Лоліту. Ні, він робить правильно! Спочатку треба завоювати волю, міцно стати на ноги, узнати все про себе, і тоді він з’єднається з своїми друзями, щоб ніколи більше з ними не розлучатися.
А в його вухах усе ще лунали загадкові слова Лоліти:
“Сни минають... Усе минає, як сон... Майа!”
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ. “ВИСОКА” РОЗМОВА
Пірс і вся його теософічна компанія вже почали миритися з думкою про втрату Аріеля. Літаюча людина ще раз змусила говорити про себе “чудом пастора Кінгслі”, яке, за словами газет, виявилося спритною рекламою американського циркового тресту. Після цього Аріель зник, очевидно захоплений американськими циркачами. Пірс розумів, як трудно вирвати Аріеля з їх рук. Це міг би ще зробити опікун Боден. І Пірс повідомив Бодена і Хезлона в Лондон про стан речей:
“Якщо ми й почуємо, – писав Пірс, – про літаючу людину, то найімовірніше з Сполучених Штатів Америки, куди і повинні бути спрямовані ваші розшуки”.
Пірс котячими кроками йшов через двір Дандарата, прямуючи до свого кабінету. Небо було безхмарне, сонце тільки-но піднялося над обрієм і вже розжарювало повітря. Останні подуви прохолодного вранішнього вітерця завмирали. Як завжди, на подвір’ї і в будинках було тихо. Лише поскрипував гравій під його неквапливими кроками.
Уважне вухо Пірса вловило чиїсь кроки з боку воріт. Він швидко озирнувся і побачив змужнілого, одягненого в чудовий білий костюм Аріеля, який наближався до нього. ,
Пірс був вражений несподіванкою. Зрадів, але одразу ж насторожився. Надто вже впевненим, твердим кроком наближався до нього юнак.
Слідом за ним на деякій відстані йшли два джентльмени.