Ось вона!.. І він підійшов до Джейн, не знаючи, як привітати її.
Джейн перша сухо простягла йому руку, ніби бажаючи запобігти будь-якому вияву родинних почуттів з боку брата. Аріель зніяковіло потис її вузьку руку, затягнуту в коричньову лайкову рукавичку. Він бачив, що сестра весь час хмуриться.
– Зараз подадуть автомобіль, – сказала вона.
Серед гамору він скоріше зрозумів, ніж почув ці слова.
Обоє поквапливо сіли в машину. І лише тоді, коли вони вибралися з суцільного гуркотливого потоку автомобілів, Джейн обернулася до Аріеля і, ледве помітно всміхнувшись, спитала:
– Ти впізнав мене, Аврелій?
– Так, звичайно, Джейн. Ти там, в Індії, була так близько біля мене... Коли б я тоді знав!.. – І він узяв її за руку, але Джейн одразу ж вивільнила її і швидко промовила:
– В готелі ми поговоримо про все.
Коли вони зайшли в кімнату, яку вона займала, Джейн взяла брата за руки і сумно подивилася на нього. Потім вона поцілувала його в чоло.
– Ось, нарешті, я і знайшла тебе, Аврелій! – тихо сказала вона.
– І я знайшов тебе, сестро! – відповів Аврелій, ще не наважуючись, у свою чергу, поцілувати її, Вони сіли.
– Я не писала тобі тому, що раніше хотіла навести довідки... Мене так багато разів обдурювали... Але в тому, що ти мій брат, я не маю сумніву. Ось дивись, я покажу тобі портрети наших батька й матері.
Вона розкрила шкатулку і простягла Аврелію фотографічну карточку. Він побачив молоду жінку з сумними очима і поряд неї огрядного, в сюртуці з орденською стрічкою чоловіка, який самовдоволено посміхався.
Аріель не стримався і вигукнув:
– Невже я стану таким, як батько?
– Дуже погано, якщо ти не станеш таким, – тоном докору відповіла Джейн.
– Але ці зморшки, черевце...
– Старість нікого не красить. Наш батько був високоповажною людиною, Аврелій! – повчально говорила Джейн. – Саме це я маю на увазі. Нашого батька інакше не називали, як “світла особа”. В його жилах текла благородна кров однієї з найкращих фамілій Англії, він був шанованим громадянином, віруючим християнином і чудовим господарем. Він залишив тобі велику спадщину, на жаль, досить пограбовану опікунами Боденом і Хезлоном, як запевняє містер Доталлер.
Аврелій починав розуміти, до чого веде Джейн.
– Ну що ж? Значить, у нас з тобою тече благородна кров. Я нібито нічого не зробив такого, за що мені можна докоряти.
Джейн зітхнула.
– Я не докоряю тобі. Але є багато такого, що мене засмучує... Що б сказав наш батько, сер Томас Гальтон, коли б довідався, що його син циркач?
Аріель скипів.
– Але, Джейн, ти ж знаєш, як усе сталося. І кінець кінцем я не бачу нічого ганебного в моїй роботі. Це чесна праця, і я заробляю немало.
– Циркачів, звичайно, не можна порівнювати з бандитами чи фальшивомонетчиками, – невдоволено сказала Джейн, – але те, що підходить для черні, для покидьків суспільства, не до лиця синові лорда. – І, не даючи Аріелю можливості заперечити, вона говорила далі: – А твої польоти? Зараз ти не літаєш, але ж я знаю секрет твоїх успіхів. Я сама бачила, як ти полетів од нас тоді в Індії. Літаюча людина схожа на комаху або на птаха. Це порушує всі божеські й людські закони, і для нас це, зрештою, просто непристойно, Аврелій! Літаючий лорд – це вже щось немислиме! Шокінг!!! Це огидно! Цьому немає назви...
“Але ж літають люди на аеропланах!” – хотів було заперечити Аріель, як сказав колись Лоліті. Та Лоліта вважала його напівбогом, а Джейн це обурює як щось принизливе.
– Я знаю, що ти скажеш, Аврелій, – швидко говорила Джейн. – Звичайно, ти не винен у тому, що з тебе зробили літаючу потвору. Але помилки – як свої, так і чужі – треба виправляти... На щастя, в Англії ніхто не знає твоєї історії, всі думають, що ти учишся в Оксфорді, тому все ще можна виправити. Але ти назавжди, чуєш, назавжди повинен забути про свої польоти, якщо цю твою властивість не можна знищити якоюсь операцією... Я запитувала в містера Пірса. На жаль, цей безумний учений, який зробив тебе літаючим... Як його прізвище?
– Містер Хайд.
– Так. Цього Хайда вже не існує. З ним щось трапилось. Здається, він сам захотів стати літаючою людиною, щось наплутав і, підстрибнувши до стелі, розбив собі голову. Крововилив у мозок і смерть. Гідна смерть для такого пройдисвіта! – В голосі Джейн почулися злобні нотки. – А до інших учених звертатися рисковано – можуть розголосити таємницю, та й навряд чи хтось допоможе. Тому для тебе один вихід – забути про свою... ваду і ніколи не літати, навіть тоді, коли б на твоїх очах тонула дитина... І по-друге, – говорила вона, ледве передихнувши: – Ти повинен зараз же розірвати контракт з цирком, кинути це циганське життя і виїхати разом зі мною в Англію.