– Дякую вам, містер, що ви відгукнулися на наше горе. Поговоріть з ними. – Він вказав на Тутса і Марка. – Я... не можу, пробачте.
– Завдання просте, містер, – почав Тутс свої пояснення, – треба тільки діяти швидко і рішуче. Ось план міста, фото білдінга. Хрестиками позначені поверх, квартира, вікно. Вікна завжди відчинені. Ось план квартири...
Тутс коротко, ясно, діловито намітив план дії.
– Якщо сьогодні не повернути дитину до наших рук, завтра вже буде пізно. Ходімо, я покажу вам, звідки ви можете зробити зліт...
З плоского даху, де в Уоррендерів був посаджений сад, Аріель стрімко піднявся по прямовисній лінії.
Він давно не літав і з задоволенням віддався знайомому відчуттю свободи, легкості, простору повітряної стихії. І відмовитись од цього?.. О, коли б можна було занести Лоліту в якусь прекрасну вільну країну з чудовими квітами й деревами... Чому він не заніс її в джунглі? Звив би гніздо на розложистому дереві І жив би з нею і Шарадом.
Але мріяти було ніколи. Внизу вирувало і гуркотіло чуже величезне місто. А над головою в синій безодні неба мирно мерехтіли зорі. Аріель знову поглянув униз. Він бачив, ніби величезний план, острів Манхаттан, розділений на квадратики кварталів з темним прямокутником центрального парку і Бродвеєм, що простягся через місто. Всі береги порізані зубцями доків та пристаней. Ось широкий чорний Гудзон, у якому відбилися вогні безлічі пароплавів і каботажних суден, Лонг-Айленд... Статуя Свободи з невгасимим світлом у простягнутій руці. Вулиці, залиті світлом, здавалися світними. Темними, похмурими скелями височіли хмарочоси. Робочий день скінчився, і світло в їх вікнах було погашене. Численні клерки розійшлися по домівках. Нижні ж поверхи хмарочосів та інших будівель палали вогнями вітрин, реклам, відкидаючи червонуватий відблиск на стіни. На деяких темних хмарочосах зміїлися світлові реклами. Де-не-де у вікнах верхніх поверхів ще горіло світло. Ці вогники здавалися великими зорями, що впали з неба й не долетіли до землі.
А вдалині до обрію простяглася чорна гладінь океану з рухливими зорями пароплавних вогнів. Аріель відчував прохолодне дихання океану і з задоволенням на повні груди вдихав чисте повітря висот.
Він не без зусиль знайшов потрібний хмарочос, поверх, квартиру, вікно і полетів до мети. Це було перше вікно від рогу.
Тутс не одурив: вікно справді було відчинене й освітлене.
Аріель спочатку зазирнув у нього. В добре вмебльованій кімнаті нікого не було.
Тоді він влетів у вікно і опустився на підлогу. Двері прямо і ліворуч. За дверима ліворуч має бути дитяча кімната. Увійти туди, схопити дитину, закутавши ковдрою, щоб не простудити, й вилетіти... Коли хто зустрінеться, ні про що не говорити і діяти швидко, користуючись неминучим замішанням.
Аріель попрямував до дверей ліворуч і тихо відчинив їх. Він побачив дитячу кімнату. В ліжечку лежала дитина, над нею ніжно схилилася молода жінка. Дитина не спала. Вона ворушилася, тихо плакала.
– Мамо, – раптом покликала вона, простягаючи рученята.
Молода жінка взяла дитину на руки і поцілувала з ніжністю матері. Дитина поклала їй на груди голову і обняла рученятами за шию.
– Крихітко моя, не плач, Сем, не плач, дитинко!..
Жінка стояла спиною до Аріеля.
Аріель стояв у цілковитому здивуванні і нерішучості. Він не сумнівався, що бачить біля дитини матір. Але хто ж тоді місіс Уоррендер і про якого маленького Сема вона говорила! Не виривати ж дитину з рук матері! Гойдаючи сина, жінка обернулась і помітила Аріеля. Вона посміхнулася, довірливо пішла йому назустріч, вигукнула:
– Нарешті! Я так чекала вас!..
Аріель остаточно перестав будь-що розуміти. Він непорушно стояв у дверях, не знаючи, що сказати і що робити.
– Сем ще зранку скаржився на біль у голівці, – сказала жінка і простягла Аріелю дитину. – Одне лихо за одним...
Аріель догадався, що його вважають за лікаря. І щоб розплутати хоча б одне непорозуміння, він промовив:
– Пробачте, місіс, я не лікар...
Жінка зблідла, раптом міцно притисла дитину до грудей, відступила на кілька кроків і з страхом спитала:
– Хто ж ви? Як ви увійшли? Чи не від них ви? Не від цих жахливих людей, які хочуть відібрати у мене моє щастя?.. – І вона замовкла, дивлячись на сина тривожним поглядом.
Ні! Аріель був зовсім не здатний для таких справ! І найкраще було б йому повернутися, вибігти в іншу кімнату і вилетіти через вікно, полишивши нещасну жінку з думкою, що все це – галюцинація. Та в Аріеля з’явився здогад, що його обманом втягли в якийсь мерзотний злочин, і йому захотілось узнати правду.