Треба повести Аріеля в мавпятник – так називались руїни старого палацу, де поселилися мавпи. Вони так звикли до людей, що вихоплювали в них їжу, але все ж самі до рук не йшли. Аріель міг би ловити молодих мавп. Скільки буде метушні й сміху!
Або піти з Аріелем полювати на тигрів. Раджа уявляє себе верхи на слоні, тигр кидається на шию слона, і в цей час Аріель згори налітає на тигра і встромляє йому в потилицю ніж...
Можна заставити Аріеля ловити в лісах птахів... Пролітати крізь квіткові обручі... Підніматися вночі з ліхтарем високо-високо в небо і кидати звідти квіти... А чому б і самому не політати з допомогою Аріеля?
Раджа мружиться від задоволення, уявляючи нескінченний ланцюг нових захоплюючих розваг, на які можна запрошувати поважних сагибів та вельможних сусідів. Самі боги служать чудовому раджі Раджкумару!..
Не лише раджа, але й усі мешканці замка захоплювались Аріелем – Сіддхою. його ім’я не сходило з уст. “Чули, що витворяв Сіддха вчора? А як він ходив по стелі вниз головою!.. А як він уночі над великим озером запалював у повітрі вогні!..” Розповіді йшли одна за одною. Всі дивувалися, багато хто заздрив, дехто й співчував: “А все ж він у клітці, хоч і позолоченій. Я б на його місці, – шепотів у вухо співрозмовник другові, – захопив би мішок з діамантами, скільки підняти можна, та й полетів би!”
Чутки про літаючу людину раджі Раджкумара поповзли по околицях. Вони дійшли до Нізмата і його онучки, дійшли кінець кінцем і до адвоката Доталлера.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ. МОХІТА ЗБИРАЄ МАТЕРІАЛ
Серед численних мешканців палаців раджі лише одна людина дивилась на Аріеля похмуро і з затаєною злобою. Це був Мохіта.
Перші дні він радів незвичайному успіху своєї знахідки. Але дуже скоро став помічати, що увага раджі цілком захоплена Аріелем. Сіддха-Аріель відтіснив усіх. Невдячний раджа забув про Мохіту, так ніби Аріель і справді спустився в палац раджі з неба. Аріель ставав новим фаворитом. Раджа засипав його цінними подарунками, з якими Аріель не знав, що робити. Мохіта був забутий і зеленів од заздрощів. Спочатку він сподівався, що непостійному, примхливому раджі Аріель скоро набридне, як набридали йому всі інші новинки. Але хист Аріеля приховував у собі невичерпні можливості нового. Одна вигадка змінювалась іншою, одна забава – наступною, ще цікавішою. Раджа розсилав запрошення своїм сусідам, набобам, раджам, великим англійським чиновникам, просячи їх, одначе, не повідомляти журналістів про бачене.
Усе це мучило зажерливого й заздрісного Мохіту, І він вирішив: тим чи іншим шляхом, але з Сіддхою-Аріелем треба покінчити.
Спочатку він хотів таємно вбити його, але це було рисковано. Треба було придумати хитріший план.
Незабаром обставини допомогли йому.
Шьяма, як і всі, цікавилась Аріелем. Хоч це була й легковажна жінка, але добра; вона жаліла його, краще за інших розуміючи, як мусить почувати себе цей рідкісний “птах” у золотих палатах Раджкумара. Шьяма виявляла Аріелю всіляку увагу, дбала про нього, вимагала від чоловіка, щоб він давав юнакові відпочинок, розмовляла з ним у своїй кімнаті в ті години, коли якісь зовсім невідкладні справи відривали раджу од забав з своїм новим улюбленцем. Вона розпитувала Аріеля про його життя, уважно читала газетні замітки, в яких сповіщалося щось нове про літаючу людину, наводила довідки. Так визріла в неї думка, узнавши минуле Аріеля, розшукати його сім’ю і повернути юнака рідним.
Кімната Аріеля містилася на тому ж поверсі, але, щоб потрапити з кімнати Аріеля у вітальню Шьями, треба було сходами спуститися на нижній поверх і потім знову піднятися на третій. Аріель обирав для себе коротший шлях. Коли Шьяма виходила на балкон і кликала його, він з’являвся на своєму балконі і перелітав до балкона раджини. Шьяма не вважала за потрібне приховувати ці побачення. Вона була переконана, що “дружина Цезаря стоїть над підозрами”.
Ці повітряні візити незабаром помітив Мохіта, в обов’язки якого входило й шпигунство за всіма в палаці.
У голові Мохіти визрів план. Мохіта в глибині душі ненавидів Шьяму, і вона відповідала йому тим же. У кожного з них були для цього серйозні підстави. Мохіта не злюбив раджину за те, що вона мала вплив на раджу, якого він хотів би цілком прибрати до своїх рук, всіляко потураючи найнижчим інстинктам і смакам деспота. Шьяма не злюбила Мохіту, бачачи в ньому злу, дріб’язкову, продажну людину.
Між Шьямою і Мохітою точилася давня глуха боротьба, що іноді переходила у відкриті сутички.
І ось для Мохіти трапилася нагода вбити одразу двох зайців: позбутися і нового фаворита раджі, і Шьями. Тоді вплив Мохіти на раджу зріс би безмежно. План здавався тим більш здійсненним, що вкрай самолюбивий і нестриманий раджа, як це Мохіта добре знав, був надзвичайно ревнивий. На цьому грунті одного разу в Парижі мало не виник великий скандал; в Індії з цієї ж причини один поважний сагиб поплатився головою, а раджа змушений був витратити багато крупних “камінців”, щоб зам’яти цю справу.
Збудити ревнощі раджі, зіграти на цьому давньому, випробуваному засобі... Проте Мохіта був хитрий і обережний. Одних ревнощів може виявитися замало, раджа занадто дорожить Аріелем. А якщо він почне перевіряти, роздумувати – все зірветься. Хитра Шьяма зуміє виправдатись. І хто такий Аріель? Це не принц крові, не поважний сагиб, щоб ревнувати до нього.
Тут треба діяти спритно і насамперед якось опорочити в очах раджі Аріеля, викликати невдоволення, підозру ще з якогось іншого приводу. Коли пощастить підбурити владаря проти нового фаворита, тоді “всяка провина буде винувата”. І Мохіта не лише сам стежив за кожним кроком Аріеля, але наказав це робити й своїм помічникам. Шпигунство в нього було налагоджено зразково.
Незабаром Мохіта зібрав матеріал, який цілком задовольняв його. Він помітив, і його помічники доповідали йому про те ж: Аріель у вільні хвилини дуже охоче відвідує слуг-паріїв – ці люди нагадували йому про Нізмата, Лоліту, Шарада. Між слугами раджі й Аріелем встановлювалися все дружніші взаємини. Аріель любив дітей і відвідував їх, не роблячи винятку навіть для найнижчих каст – підмітальників, облуплювачів шкіри, прибиральників слонових стійл. Він розважав дітей польотами, носив їм фрукти, солодощі з столу раджі.
Особливо здружився він з однією хворою дитиною, схожою на Шарада, – онуком старого садівника.
Хлопчик вивихнув ногу і не міг ходити. І Аріель часто брав його на руки, підіймався з ним у повітря невисоко над квітковими клумбами і розгойдував, немов на гойдалці. Це сповнювало хлопчика захватом. Обнімаючи худими рученятами шию Аріеля, хлопчик заливався радісним сміхом.
Слуги раджі, спостерігаючи цю сцену, посміхались і непомітно витирали сльози. їх любов і повага до Аріеля ще більш зросли, коли старий садівник показав їм смарагд і сказав:
– Це дав мені Аріель для того, щоб я продав і на виручені гроші запросив доброго лікаря з міста. Бо наш костоправ лише вимучив онука: ніяк не може вилікувати.
– Звідки в Аріеля смарагд? – дивувалися слуги.
– Подарунок раджі, – відповідав садівник. Смарагд переходив з рук у руки, виблискуючи на темних долонях.
– За цей камінець можна не тільки лікаря запросити, але й весілля справити, – говорив дехто.
– Так, людина він чи бог – ми не знаємо, тільки й боги нас не жаліють так, як Аріель!
І коли ця незвичайна істота вилітала з вікна своєї кімнати і спускалась до них, слуги з простодушністю дітей починали розповідати Аріелю про свої нестатки та злигодні. Подарунки раджі завжди переходили від Аріеля в руки слуг.
“Чудово! – думав Мохіта. – Аріель розкидає направо і наліво подарунки самого раджі, і кому ж? Собакам-паріям! Це не може сподобатися владиці... Треба буде сказати, що в мене зник перстень... Так, натяк... Аріель на будь-який поверх у будь-яку кімнату заглянути може і влетіти, коли нікого немає... Слуги скаржаться йому. Вони бачать у ньому захисника. Він утішає їх, горює разом з ними, цим розбещує... Ще невистачало, щоб зараза невдоволення з міст проникла до нас! Сьогодні слуги скаржаться, завтра почнуть вимагати... Раджа не потерпить цього!..”