17 Сучасне мистецтво у значній мірі обумовпене тиском немо. Перед нами відчайдушні пошуки унікального стилю, от тільки занадто часто ці пошуки ведуться ціною змісту. Ґеній задовольняє обидві вимоги, але більшість менш обдарованих сучасних митців стали жертвою своєї власної «торгової марки». Цим пояснюється ненормальне множення в нашому столітті стилів і технік, а також згадане вельми характерне поєднання екзотичності подачі з банальністю теми. Колись митці збігались до центру, тепер вони розлітаються на периферію. Наслідком цього є наше нове рококо.
18 Це можна назвати позитивним шкідливим впливом немо на мистецтво, але є також негативний шкідливий вплив. Довкола кожного твору чи митця, яких відчули справді «творчими», виростають «джунглі» пастиша — це вбивання немо.
19 Все романтичне і постромантичне мистецтво переповнене страхом перед немо, втечею індивіда від будь-якої загрози його індивідуальності. Спокій класичних статуй, класичної архітектури, класичної поезії, можливо, здається величним, але безмежно далеким; класичне мистецтво, якщо воно не Геніальне, здається нам прісним, блідим і одноманітно знеособленим.
20 В той же час велике мистецтво ніколи не було для більшості таким легкодоступним. Найкраще існує всюди. Чим меншими ми себе почуваємо, тим менша у нас здібність творити. Ось чому ми намагаємося втекти крізь поверхові нові стилі, поверхові нові манери, кидаючись до першого-ліпшого виходу, немов охоплені панікою діти в палаючому будинку.
21 Ми живемо у вік недовговічних товарів. До виробництва таких товарів причетна більшість із нас. Мало хто зараз виробляє речі, які проіснують довше наступних п’яти років, не кажучи вже про ціле життя. Ми — ланка у ланцюжку. Нас тиранить немо.
22 Коли населення зростає, люди, які, на перший погляд, перемогли немо, отримують визнання — цілком незалежно від їхньої людської вартості.
23 Освальд убив Президента Кеннеді, щоб убити свого справжнього ворога: власне немо. Він був людиною не сліпою до дійсності, а надчутливою до неї. До вбивства його привела саме така отруйлива несправедливість і певного суспільства, і всього процесу. Анархісти кінця дев’ятнадцятого століття раз по раз заявляли: вони вбивали, щоб дорівнятися до убитих. Один із них сказав: «Тепер мене пам’ятатимуть доти, доки і його.»
24 3 цієї ж причини німці дозволили Гітлеру панувати над ними. Раси і країни, подібно до індивідів, можуть втрачати відчуття власної важливості, значимості. Великий диктатор подібний до уніформи: всім, хто під його владою, він дає ілюзію, що немо переможене.
25 На менш згубному рівні ми бачимо це в масовому захопленні прославленими і успішливими: кінозірками, «особистостями», «знаменитостями», в популярності журнальних пліток, у культі фотопортретів красунь, дешевих біографій, у наслідуванні манер і стилів життя, які поширюються жіночими журналами. Ми бачимо його в тій увазі, якою щедро оточуємо кожну крикливу посередність, кожен успіх-одноденку. Не тільки Голлівуд розглядає кожну випущену ним річ як «велику»: обманної величі хоче публіка.
26 Немо найсильніше у найрозвиненіших і найосвіченіших, найслабше — у найпримітивніших і неосвічених. Отже, зрозуміло, що його могутність може тільки зростати, і не лише з досягненням вищого загальноосвітнього рівня, а й зі збільшенням світового населення. Нудьга і заздрість також зростатимуть у тій мірі, в якій інформація ставатиме дедалі доступнішою, а умови для дозвілля — сприятливішими. Вступають у гру страшні ланцюгові реакції: чим більше індивідів, тим меншим індивідом почувається кожен із них; чим ясніше вони бачать несправедливість і нерівність, тим, здається, безпомічнішими стають; чим більше їм відомо, тим більш відомими вони хочуть стати; і чим більше вони хочуть стати відомими, тим менш вірогідно, що стануть.
27 Коли стає дедалі важче перемагати немо, притягуючи увагу зовнішнього світу, ми все більше звертаємось до маленького світу особистості, в якому живемо: до друзів, родичів, сусідів, колег». Якщо ми можемо перемогти немо тут, то це вже, принаймні, хоч щось; так виникає поширена одержимість споживацтвом, прагнення бути не гіршим від інших, доведення власної переваги, якою б абсурдною і скромною вона не була, в гольф-клубі, у знанні італійської кухні, у вирощуванні троянд. Так виникають і наша манія авантюр в усіх її формах, і навіть наше захоплення тим, що прекрасне саме по собі, як, наприклад, вища платня і здоровіші та освіченіші діти.