28 Але найбільш звичне укриття від немо — шлюб, родина, дім. Діти, наше продовження по крові, — то справжнє страхування життя. Проте у цій ситуації немо здатне ввести в оману. Воно може примусити індивіда грати вдома ту роль, яку він — чи вона — не може грати на людях, а тільки в світі мрій. Потенційний диктатор стає домашнім диктатором: його запам’ятають у цьому помешканні. Воно може примусити батьків бути тиранами, а чоловіка чи жінку — невірними. Немає більш звичної втечі від немо, ніж в заборонену постіль.
29 У своєму загалі чоловіки й жінки живуть у ядушливому смоґу переконань, нав’язаних їм суспільством. Вони втрачають всю незалежність суджень і всю свободу дій. Вони дедалі більше бачать себе частинами машини, які обмежені спеціальними функціями, і не мають ні потреби, ні права в економічній структурі суспільства виконувати будь-яку іншу роль, крім своєї. Громадянські почуття атрофовані. Запобігати злочинам — справа поліції, а не ваша чи моя; керувати містом — справа члена міської ради, а не ваша чи моя; боротися за свої права — справа знедоленого, а не ваша чи моя. Отже, в містах живе дедалі більше людей, проте дедалі менше громадян. Те, що починалося в передмістях, сягає самого серця міста.
Політичне немо
30 Атрофія громадянських почуттів — один з найбільш вражаючих суспільних феноменів нашого віку. Людина — істота політична, і дана атрофія викликана тим фактом, що якого успіху ми не досягали б на інших ділянках боротьби з немо, в політичній машині майже всі ми — тільки безпомічні шестерні.
31 Ми зовсім не маємо політичної влади. Це не новий стан справ, а квазіекзистенціалістське усвідомлення того, що такий стан існує.
32 У світі, яким він є, демократія — право кожної здорової дорослої людини вільно голосувати за вільно обраного кандидата від вільно заснованої партії, яка вільно проводить свою політику, — найкраща система. Вона найкраща не тому, що з необхідністю встановлює найкращий режим, а тому, що дає найбільшу свободу вибору істотам, для яких свобода вибору є найнагальнішою потребою. Ніякі виборці, якби їм дозволили вибирати, не виберуть одностайно один і той же генеральний політичний курс. Ця ключова політична реальність, заснована на факті, що ніде в світі немає економічної рівності, означає: режим, котрий стверджує, що правильний вибір генерального політичного курсу настільки ясний, що виборцям не потрібна і не повинна надаватися можливість голосувати за інший курс, небезпечний в плані національному та міжнародному; це справедливо навіть тоді, коли режим явно правий у своєму виборі політики. У плані національному він небезпечний головним чином тому, що небезпечний також у плані міжнародному.
33 Республіка Платона могла нав’язувати своїм громадянам людяність і шляхетність, але якраз це нав’язування того, що піддається вільному вираженню, тому, хто здатен його вільно виразити, одразу викликає напруження, а воно зводить нанівець теоретичну доброчесність нав’язаних заходів. Я можу розклеїти штучні квіти на дереві, яке не цвістиме, але й можу створити умови, в яких воно могло б зацвісти природно. Можливо, реальних квітів доведеться чекати довше, але справжні тільки вони.
34 Демократія старається, щоб право голосу отримали якомога більше людей: у цьому її рятівна сила; але чим ширше виборче право, чим більше зростає населення, тим в’їдливішою стає іронія.
35 Діє кілька дюжин, тоді як мільйони — недієздатні.
36 Те, що кожен має право голосу, є загальною Гарантією певного роду свободи, але саме по собі це нічого не значить. Мій голос ні на що не впливає, нічого не вирішує. Голосую я чи ні — несуттєво.
37 Я голосую тому, що не голосувати — значить відмовитись від права участі у виборах, а не тому, що голосування якось послаблює моє відчуття того, що я пішак, і пішак дедалі менший у міру того, як зростає континґент виборців.
38 В кабіні для голосування освічений чоловік п’ятдесяти років рівний дівчині-продавцю, яка п’ятнадцятирічною закінчила школу і знає про реальні проблеми, за які голосує, не більше від папуги. Щоб задовольнити демократію, в кабіні для голосування вони повинні бути рівними; освічений п’ятдесятирічний чоловік, напевно, скаже це першим. Проте дана ситуація жорстока, іронічна і абсурдна. І хоч розумний чоловік — зовсім не те, що невіглас, кабіна для голосування стверджує протилежне.
39 Звичайний наслідок цієї необхідної, але непростимої нерівності; я не маю реального впливу на керівництво суспільством і країною, в якій живу; я робитиму для них те, що вони з допомогою закону примусять мене робити, але решта моїх сил і засобів буде підпорядкована приватним цілям. Це відчуття повної неучасті, стану пішака в руках шахістів, правителів і міністрів, здається паралеллю до космічної ситуації, і наше бачення її похмуро забарвлене баченням нашої фактично неіснуючої ролі в управлінні власною країною.