20 Третя причина неспроможності запроваджувати добро походить від нашої здатності уявляти здійснене. З досвіду ми знаємо, що речі рідко виявляються такими приємними, якими, за нашими уявленнями, мали б вийти; уявний ідеальний результат може так заволодіти нашими думками, що ми побоюватимемось ризикувати, аби не розчаруватись у дійсності,
21 Я ніби вже діяв перед тим, як діяти. Казати, що ви вірите в справу — це, мабуть, (за винятком того, коли треба дотримуватись даного слова) просто виправдання, щоб не робити її. Тому що добро — це дія, а не намір діяти.
22 Перед тим, як здійснитися, будь-яка дія, що потребує свідомого зусилля волі (тобто яка не є вимушеною чи інстинктивною), образно кажучи, схожа на сплячу принцесу. Вона лежить посеред зачарованого лісу потенційних можливостей. Реальне здійснення загрожує знищити тоді все, що могло бути створене іншими діями. Тут криється паралель із ситуацією сексу: більша насолода — розтягувати час до еякуляції. Приємно бути скупим сьогодні, тому що будеш щедрим завтра.
23 Четверта причина неспроможності запроваджувати добро походить від бажання довести самим собі бездіяльністю, що ми можемо вибирати: діяти чи ні. Не діяти означає діяти. Я є тим, чого я не роблю, так само як і тим, що я роблю. Відмова від дії часто є еквівалентом безпричинної дії. Основний мотив її — довести, що я вільний.
24 П’ята причина неспроможності запроваджувати полягає в тому що задумана дія настільки незначна відносно кінцевої мети, що здається позбавленою будь-якого сенсу. Вона поміж тих жалюгідних потуг — на кшталт пересипання по піщинці Сахари чи вичерпування ложкою Атлантики, — через які так багато добрих намірів розчиняється в повітрі.
25 Шоста причина неспроможності запроваджувати добро стосується дій, спрямованих проти чого-небудь. Уданому випадку дії може перешкодити механізм підтримки-від-протилежного.
Підтримка-від-протилежного
26 Якщо мене сильно вабить якийсь моральний, естетичний чи суспільно-політичний полюс, я ненавидітиму і, мабуть, прагнутиму пригнічувати полюс протилежний. Але я знатиму також, що полюс, під позитивним впливом якого я живу, надто залежить у своїй силі від полюса протилежного; навіть більше: від того, що мене вабить, я отримую насолоду. Нерідко в цьому випадку моя протидія волі протилежного знаку матиме своєрідний характер. Я називаю такий різновид протидії підтримкою-від-протилежного.
27 Я можу чинити сильний фізичний опір певним ідеям чи суспільним тенденціям. Але насильство породжує насильство, сила породжує силу, винахідливість породжує винахідливість. За насильницьким переслідуванням нерідко приховується бажання, аби вижило достатньо переслідуваних для того, щоб вчинити ще більше насильство. Мисливці на лисиць бережуть лисиць. Найзавзятіші з них дбають про збереження своєї розваги найбільш завзято.
28 Насильство посилює протидію, несамовитість її гартує. Запальна суперечка з ким-небудь розпалює також опонента.
29 Ігри були вигадані як різновид perpetuum mobile, як вічне сховище людської енергії. Всі великі ігри — звірині лови, мисливство, рибальство, ігри з м’ячем, шахи, карти, кості — допускають нескінченну кількість перестановок. Велика гра є надійним джерелом енергії, і якраз його невичерпності підтримувач протилежності шукає в супротивнику. Англосаксонська етика спортивності і чесної гри, яка розвивалася з амурно-куртуазних (amour courtois) уявлень лицарства, вельми шанує принцип підтримки-від-протилежного.
30 Чисто емоційна протидія — це бумеранг; він завжди повернеться назад, і не просто задля того, щоб завмерти в спокої. Будь-яка протидія, яка може бути підхоплена, використана і повернута супротивником назад, є не протидією, а підтримкою-від-протилежного.
31 Найпоширеніший спосіб підтримки-від-протилежного — через замасковану терпимість. Це загальна природжена слабкість великого розуму. Я виявляю бездіяльну ворожість до протилежного полюса; загалом вона має такий невизначений і загальний характер, що здається: яким би діяльним я не був, я не можу вплинути на ситуацію в цілому.
32 Той, хто ховає свою терпимість під маскою, знає, що річ, якій він протистоїть, необхідна для його благополуччя. Він може — і, як правило, так і робить — задовольнитись вираженням своєї протидії на словах, але рідко робить будь-які конструктивні супротивні дії. Дуже часто він зневажатиме людей, які активно роблять своє діло і публічно борються з тим, чому він протистоїть. Він казатиме, що такі люди переслідують особисті цілі — їм подобається збудження, яке дають дії, вони від народження екстраверти — і що сам він бачить надто глибоко, надто далеко. Йому відома марнота — або поверховість, або ілюзорність — активної протидії. Це найвідчутніша, найпоширеніша і найулюбленіша форма безнадійності у наш вік.