47 Протягом останніх двох з половиною тисячоліть майже кожний великий мислитель, кожний великий святий, кожний великий митець захищав, уособлював і прославляв — чи принаймні мав на думці — благородство і перевагу добрих справ як основи справедливого суспільства. Очевидно, що їхню суспільну чи біологічну цінність не можна піддавати сумніву. Отже, може здатися, ніби великі були неправі, а більшість звичайних людей осягнули спотворену, але глибшу істину: краще взагалі нічого не робити, ніж робити добро взагалі.
48 Я вважаю, що ця дивна, ірраціональна апатія значною мірою викликана породженими релігією міфами про те, що, творячи добро, ми повинні отримати блаженство — якщо загробне життя існує, то вічне блаженство — і що, таким чином, хороша людина щасливіша, ніж погана. Світ довкола нас сповнений доказів, що насправді це — міфи: часто хороші люди щасливі набагато менш, ніж погані, і добрі діла дуже часто не приносять нічого, крім страждань. Людина, вічний шукач першопричини, є також вічним шукачем нагороди. Вона відчуває, що повинна бути якась додаткова винагорода — дещо більше, ніж спокійна совість і відчуття власної правоти, — за те, що вона робить добро. Висновок напрошується сам: якщо робити добро, то це повинно приносити (і тому спершу пообіцяти) насолоду. Раз цього не сталося, значить, угода була невдалою.
49 Є два очевидні «види» насолоди. Один ми можемо назвати задуманим, коли події, що приносять насолоду, — побачення з коханою, відвідання концерту — заплановані і передбачені. Другий і набагато важливіший різновид — випадкова насолода, яка приходить неочікувано: не тільки раптова зустріч із давнім другом, несподівана краса якогось зазвичай банального краєвиду, але й усі ті елементи в активному намірі мати насолоду, які не були точно передбачені. Фактично коли ми плануємо задуману насолоду, то завжди підсвідомо припускаємо, що отримаємо вільну премію — випадкову насолоду. Наш підхід — це підхід мандрівника: у тій мірі, в якій його подорож запланована і має певні ціпі, він отримуватиме насолоду задуману, але очікуватиме на дуже велике задоволення випадкового різновиду як у тому, що він передбачав, так і в тому, що трапиться випадково. Так ми підстраховуємо свої ставки — якщо заплановані насолоди пропадають, залишаються ще несподівані, і моє чегза.
50 В обох видах насолоди найбільше вражає те, що вони дуже залежать від випадку. Дівчина, мабуть, давно збиралась вийти заміж. Та коли весілля нарешті відбувається, коли воно уже в розпалі, виникає відчуття щасливого випадку Не сталось нічого, хоч могло статися багато чого, аби йому перешкодити. Можливо, тоді вона згадає першу несподівану зустріч із тим, хто став її чоловіком; основний елемент — випадковість — домінує. Одне слово, все обумовлено так, щоб ми вважали насолоду обох видів у значній мірі наслідком випадку. Скоріше не ми шукаємо випадку а він шукає нас.
51 Але щойно ми починаємо розглядати насолоду як вид вдалого парі і затим очікуємо такого ж роду насолоди від морального вибору і вчинків, як потрапляємо в халепу. Атмосфера випадковості, яка переповнює один світ, заражає інший. Законами насолоди керує випадок — тож дозвольте йому, кажемо ми, керувати законами, за якими твориться добро. Гірш того: ми прийдемо до очевидного висновку, що тільки добрі вчинки, які обіцяють насолоду, варті, щоб їх робити. Насолоду можна отримати від поваги публіки, від особистої вдячності, від власного інтересу (сподівання на добро у відповідь), від надій на приємне загробне життя, від того, що ми позбуваємося почуття вини, якщо таке почуття було «закладене» культурним оточенням. Але щоразу ця спонука, якою б вона історично необхідною чи, з погляду прагматика, виправданою не була, створює цілком невідповідний клімат навколо нашого наміру робити щось хороше.
52 Робити добро заради деякої публічної відзнаки ще не означає робити добро: це означає робити дещо інше заради публічної відзнаки.
Те, що при цьому також робиться добро, є, здавалося б, його виправданням, але це, як я покажу далі, небезпечне виправдання.
53 Є ще третій, менш очевидний «вид» насолоди, з яким звичайно ми ідею насолоди не пов’язуємо, хоча її саму відчуваємо. Його можна назвати функціональним; це насолода, яку ми отримуємо від усіх тих видів діяльності, які істотні для нашого буття, — їда, виділення, дихання і, врешті-решт, існування. В певному розумінні це єдині насолоди, від яких ми не можемо відмовитись. Якщо ми їх дуже чітко не розрізняємо, то лише тому, що вони приховані двома іншими набагатоусвідомленішими (складнішими видами. Якщо я вибираю те, що їм, то відчуваю насолоду задуману; якщо від того, що їм, я отримую більше задоволення, ніж сподівався, то відчуваю насолоду випадкову, але за ними схована функціональна насолода від їди, тому що їсти — значить продовжувати існування. За термінологією Юнґа, цей третій вид — архетипний, і я думаю, що нашу мотивацію добрих справ ми повинні виводити з нього. З погляду функцій тіла нам слід здійснювати випорожнення добра — не еякуляцію його.