Сексуальна свобода
97 Що б там не казали професійні хранителі громадської моралі, але в стрімку, як метеор, появу сексу з-поза занавісок і кринолінів вікторіанської скромності і благопристойності втягнуто дещо більше, ніж просто втрата моралі і «добропорядності». Можливо, це втеча від цнотливості; якщо виправданим буде порівнювати теперішнє покоління з минулими, то це втеча від цнотливості. Але це також — втеча до чогось іншого.
98 Зараз у більшості суспільств неофіційне ставлення до сексуальної моралі таке: принаймні серед неодружених дорослих немає нічого конче гріховного чи злочинного в сексуальному досвіді і пригодах, що супроводжуються — або й не супроводжуються — любов’ю, яку я визначаю як бажання підтримувати взаємини незалежно від сексуального і, врешті-решт, будь-якого іншого задоволення, отриманого завдяки їй.
99 Адюльтер скорше є спростуванням шлюбу, аніж зрадою його; розлучення — це терапевтичний проносний засіб, щоб очиститись і покінчити з нездоровою ситуацією. В нормальних обставинах вона не має більше запаху моралі. Це ніби візит до операційної. Правильніше винуватити природу, а не індивіда.
100 Однак офіційна позиція, виражена церквами, пресою, урядами і в багатьох випадках законами, така: статевий акт до шлюбу чи поза ним завжди є чимось гріховним і антисоціальним.
101 Суспільна значимість, якої ми надаємо сексу, великою мірою полягає в отому напруженні заборонене-дозволене, у тому гідному-негідному, у тому законному-незаконному, у тому особистому-громадському, у тому зухвалому-смиренному, у тому бунтівному-конформуючому переживанні. Як і в усіх подібних ситуаціях, підтримка від протилежного тут цілком очевидна. «Мораль» нападає на «аморальність» і отримує внаслідок того насолоду й силу, «аморальність» намагається захиститись від «моралі» — або уникнути її — і отримує насолоду й силу внаслідок захисту й уникнення.
102 Звичайно, що стосується офіційної позиції, то вона по суті своїй нереальна: вона може нав’язувати свої погляди лише в декількох периферійних областях (таких, як проституція та аборти); коли діти знають, що господар насправді ніколи їх не вижене з більшої частини саду зі спокусливими яблуками, то вони, звичайно, отримають додатковий стимул красти їх. В усякому разі, ми маємо справу з дітьми, які в першу чергу поставили б під сумнів його право власності на цей фруктовий сад. Отже, можна зробити висновок, що противники сексуальної свободи фактично належать до найпалкіших її пропагандистів.
103 Наслідком такої двозначної ситуації є апофеоз незаконних сексуальних взаємин — незаконних, тобто, за нормами офіційної суспільної моралі. Освячена віками назва взаємин такого роду — любовні справи, хоча оригінальний французький вираз (affaire de cœur[10]) має саме те значення, якого, як скаржаться сучасні пуритани, цим взаєминам не вистачає. Нинішні наші любовні справи значно більше de corps[11], ніж de cœur.
104 Небезпеки любовних справ добре відомі. Вільна любов не заохочує до любові справжньої. Малоймовірно, щоб непостійність у почуттях, яка вкладає вас у ліжко, змінилась на тривке почуття, якого ви потребуєте, коли встаєте. Поширюються венеричні хвороби. Поширюються неврози. Розбитих шлюбів дедалі більше, і ні в чому не винні діти від них страждають і примушують когось страждати в свою чергу. Тільки за цими жахливими монстрами, непрохідними лісами, болотами, темними ночами душі сяє святий Ґрааль — винятково щасливий зв’язок. З іншого боку, в багатьох нападках на нього можна виявити патологічну відразу до сексуальної насолоди; істота без статі прекрасно може дійти висновку, що ця «мораль» така ж порочна, як приписувана ворогові «скотська розпущеність».
105 Статевий потяг і статевий акт самі по собі невинні, в суті своїй вони ні моральні, ні аморальні. Секс подібний до всіх великих сил: просто сила. Ми можемо судити про той чи інший прояв сили чи про ситуацію, в якій вона проявляється, як про моральні чи аморальні, але не про саму силу.
106 Коітус — це, навіть у своєму найтвариннішому прояві, найкраща ритуалізація природи цілого, природи реальності. Таїнство його почасти полягає в тому, щоб (за винятком — при сучасних нормах — збочень) святкувати його наодинці, навчатись йому наодинці, насолоджуватись ним наодинці. Насолода від нього почасти полягає в тому, що він допускає безліч варіацій і фізичних, і емоційних: в партнері, в місці, в настрої, у способі, в часі. Отже, проблему можна звести до наступного: як суспільству найкращим чином дозволити індивіду переживати цю глибинну таємницю і розмаїття насолоди, не завдаючи шкоди?