150 Таємниця не в початку чи кінці, а в цій миті. Початку не було; кінця не буде.
10
Значення мистецтва
1 Під мистецтвом я розумію всі види мистецтв; під митцями — творців у всіх видах мистецтв; під артефактами — все, чим можна насолоджуватися без присутності митця. Тепер, після того, як винайшли звукозапис і кінематограф, можна було б стверджувати, що видатне виконання — наприклад, у музиці чи театрі — теж є артефактом. Однак тут під артефактом я розумію те, що він значить традиційно: творчість композитора, а не інтерпретатора, драматурга, а не актора.
2 Практика і досвід мистецтва для людини так само важливі, як використання науки і саме наукове знання. Обидва ці великі способи осмислювати існування і насолоджуватись ним комплементарні, а не взаємно ворожі. Мистецтво особливо цінне для людини тим, що стоїть ближче до реальності, ніж наука; в ньому не переважають, як повинно бути в науці, логіка і розсудливість; отже, це вид діяльності, який розкріпачує, тоді як наука — цілком виправдано і неминуче — свободу обвужує. Зрештою, і це найважливіше, воно є найкращим — тому що найбагатшим, найскладнішим і найлегше зрозумілим — засобом спілкування між людьми.
Час і мистецтво
3 Найкраще можна перемогти час — а отже, і немо — за допомогою мистецтва. Воно створює той позачасовий світ сукупного інтелекту (за Тейяром де Шарденом — ноосферу), де кожний артефакт — сучасний і майже безсмертний настільки, наскільки взагалі може бути безсмертним предмет у космосі, де безсмертя немає.
4 Ми входимо до ноосфери через творення — і тим самим її створюємо — або через переживання — і тим самим У ній існуємо. Обидві функції взаємодіють: «актори» і «глядачі», «священики» і «прихожани». Тому що переживанням мистецтва є, крім усього іншого, переживанням того, що інші існували так само, як існуємо ми, і вони досі існують у цьому витворі свого існування.
5 Звичайно, ноосфера такою ж мірою створена і видатними досягненнями в науці. Але між артефактом і тим, що можна назвати сцієнтифактом, значна різниця: перший — на відміну від другого — не можна спростувати. Артефакт — хоч би який нікчемний у художньому відношенні є предметом у контексті, де доказів і спростувань не існує. Ось чому артефакт набагато стійкіший до дії часу; космогонічні уявлення жителів стародавньої Месопотамії справляють на нас дуже слабке враження і викликають мало інтересу. Це — спростовані сцієнтифакти. З іншого боку, артефакти античної Месопотамії зберігають інтерес до себе і безпосередність впливу. Велике випробування сцієнтифакту — його вживаність сьогодні; звичайно, використання сьогодні для нас життєво важливе і пояснює пріоритет, який ми у своєму світі сьогодні віддаємо науці. Але спростовані сцієнтифакти — ті, які вже не використовуються, — просто стають об’єктами зацікавлення історії науки і розвитку людського розуму, тобто об’єктами, про які ми дедалі більше схильні судити за естетичними мірками, оцінюючи лаконічність викладу, стиль, форму і так далі. Фактично вони стають для нас прихованими артефактами, хоч і значно залежнішими від часу, тому безпосередній вплив їх слабший і значення менше, ніж у артефактів справжніх.
6 Позачасовість артефакту має кількісний аспект; звичайно, логічно та граматично неправильно вести мову про один предмет як про більш позачасовий, ніж інший. Але до такого алогізму нас штовхає невідступне бажання перемогти час — або ж бачити його переможеним. Треба бути геть безжальним, щоб, всупереч своєму інтуїтивному чуттю, вважати що-небудь негарне в артефакті кількасотлітнього віку позбавленим будь-якої цінності. Щоправда, нерідко перебіг часу — це ніби комісія по відбору: у гарних предметів більше шансів уціліти, ніжу негарних. Але в багатьох випадках — наприклад, пов’язаних з археологічними знахідками — нам відомо: ніякої комісії по відбору не було. Негарні для своєї епохи предмети вціліли разом з прекрасними, але красу ми знаходимо і в тих, і в інших.
7 Час — довговічність артефакту — стає фактором його краси. Цінність предмета як естетичного об’єкта переплітається з його цінністю як свідчення — або носія інформації — про давню добу. Його краса зливається з його корисністю в ролі зразка людського спілкування; і це буде змінюватися у точній відповідності до нашої потреби в інформації (якщо досі її бракувало) з джерела, що заслуговує на особливу довіру.
8 Чим старіший артефакт, тим більш він позачасовий, і чим новіший — тим менш. Якщо артефакт новий — не старіший року, — то він не має в собі нічого від краси й корисності того, який уже пережив час; але він може бути красивим чи корисним як річ, здатна подолати час. Одні артефакти вціліють тому, що майбутнє може використати їх як арґументи проти епохи, коли їх створили, інші — як арґументи за неї. Офіційне мистецтво вимагає артефактів другого виду: пам’ятників, а не заповітів.